Мої сторінки в соціальних мережах

Новини
14.12.2017

Як нагороджували кращу полтавську молодь 2017 року (ФОТОРЕПОРТАЖ)

У Палаці дозвілля «Листопад» відгриміла церемонія нагородження «Молоді року».

Детальніше>>
07.12.2017

Як «Шахтар» у Харкові «Манчестер Сіті» переграв (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Команда Паулу Фонсеки весною продовжить свої виступи у Лізі Чемпіонів.

Детальніше>>
03.12.2017

«Ворскла» - «Олександрія» 3:1: Погляд на трибуни (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Матч між полтавцями та гостями з Олександрії на власні очі переглянули близько 400 вболівальників.

Детальніше>>
Всі новини

Історія майора, якого підірвали разом з Кобеляцьким мостом у 1941 році

Через помилку саперів майже 76 років тому у Кобеляках під час переправи загинула частина кавалерійського полку на чолі з майором Петром Павловим.

 

 

З того часу, як через примхи життя більшість часу проводжу у Полтаві, я почав отримувати докори від знайомих з рідних Кобеляк у тому, що ніби то вже «більше не цікавлюся» історією міста. Можу зі 100% впевненістю сказати, що це неправда:) Інша справа – вільний час, якого насправді стало набагато менше.

 

Це була вступна частина. А тепер про головне. Наприкінці минулого року отримав листа від Сергія з Києва із запитанням стосовно старого мосту у Кобеляках («чи правда, що його підірвали німці, а під час самого вибуху загинув командир Червоної Армії?»).

Так, вказана інформація відповідає дійсності, щоправда частково.

 

Історична довідка

 

У місті, де я народився, однією з головних культурних пам’яток залишається «старий» (Катеринославський) міст. Тут вже багато років випускники шкіл зустрічають «зорьку», а також проходять весільні гуляння.

 

 

До нашого часу він дійшов наполовину зруйнованим. Все через криваві події, які розгорнулися 16 вересня 1941 року. Більше про ту історію розповів у своїй книзі «Годы войны. 1941—1943» (М.: Воениздат, 1976) Андрій Гречко – майбутній Маршал Радянського Союзу та міністр оборони СРСР, який восени 1941 року був командиром 34-ї кавалерійської дивізії.

 

 

«Пам'ятний і бій під містом Кобеляки. Тут правіше нашої дивізії оборонявся 1053-й стрілецький полк. Кіннотники успішно відбивали спроби передових частин противника прорватися до міста. Але справа піхота під сильними ударами гітлерівців змушена була відходити. Були потрібні термінові заходи, і я направив до піхотинців комісара штабу Н. А. Бойко, якому вдалося зупинити відступаючих.

Для підтримки піхоти було виділено вісім танків Т-34. Танкісти кинулися вперед і разом з піхотинцями відновили становище. Однак противник підкинув свіжі сили, і ми змушені були відійти на лівий берег річки Ворскла.

Тут, на річці, сталася трагічна подія, яка назавжди залишилася в моїй пам'яті. Сталося ось що.

 

Через Ворсклу по мосту почали переправлятися частини дивізії. Коли більшість вже було на протилежному березі річки, пролунав сильний вибух і міст разом з розташованими на ньому людьми полетів у Ворсклу. Тут загинув і командир 142-го кавалерійського полку майор П. П. Павлов. Все це сталося через те, що сапери-підривники, не маючи зв'язку зі штабом армії і з військами, поквапилися підірвати міст, так як противник уже проривався до річки».

 

Майор, якого представили до найвищої нагороди СРСР

 

Вже з впевненістю можна говорити, що 142-м кавалерійським полком у тому бою командував Павлов Петро Павлович – росіянин за національністю, який народився у 1904 році (місце народження за тодішнім територіальним поділом - Калінінська обл., Пушкінський р-н, с. Пашко).

 

Згідно з нагородним листом, брав участь у боях проти німецько-фашистських загарбників з 15 серпня 1941 року.

 

«Командиром 142 кп забезпечувалось бездоганне виконання бойових наказів командування дивізії. Своїм особистим прикладом, хоробрістю та відвагою водив командирів та бійців у бій. 4 вересня в боях за Солошине особисто водив полк в атаку проти переважаючих сил противника. З 8 по 13 вересня командуючи полком отримав завдання стримувати переважаючі сили противника у районі Соколки – Просяне, організував вперту оборону та вивів полк з напівоточення, завдавши противнику разючого удар.

16 вересня під час боїв у місті Кобеляки пав смертю хоробрих. Заслуговує нагородження орденом Леніна*», - йдеться у листі.

 

 

Що ж стосується місце поховання, то у сповіщенні, яке отримала родина командира, було вказано, що майор «похований на місці бою м.Кобеляки, Полтавська область». Щоправда є одне «але»: у списках поховань бійців, що розташовані у Кобеляцькому районі (його створили у 1991 році працівники місцевого райвійськкомату – прим. автора), місце останнього спочинку командира не вказано…

 

 

*Орден Леніна був вищою нагородою СРСР за «особливо видатні заслуги в революційному русі, трудовій діяльності, захисті соціалістичної вітчизни, розвиток дружби і співпраці між народами, зміцненні миру і інші особливо видатні заслуги перед Радянською державою і суспільством».

 

P.S. Якщо у Вас ще цікаві спогади чи світлини, пов’язані з Кобеляками та районом часів радянсько-німецької війни 1941 – 1945 років – надсилайте на електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. . Їх буде опубліковано!

 

Кобеляки 1941-1945. №1. Алея слави.

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua

Loading...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Надіслати запитання
Ваше ім'я

Invalid Input
Email

Invalid Input
Ваше повідомлення

Invalid Input
Останнє з блогу
12.12.2017

Гітлерівський порядок у дії: історія сумновідомого міського голови Кобеляк

Василь Шкіренко під час німецької окупації райцентру Полтавщини виконував роль голови міста.

Детальніше>>
24.11.2017

Погляд через об’єктив: Іван Шарій

Найвідомішому полтавському футболісту виповнилося 60.

Детальніше>>
Читати блог