Мої сторінки в соціальних мережах

Новини
23.04.2019

Неймовірний камбек: «Ворскла» врятувалася у матчі проти «Десни» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Програючи після першого тайму 0:3 полтавці зуміли зрівняли рахунок.

Детальніше>>
17.04.2019

Максимальна інтрига: у Полтаві визначився переможець футбольної «Весни-2019» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

«Олімпія» із Савинців на останніх секундах «Кубку Полтавщини з футболу на призи Голови Федерації футболу Полтавщини» зуміла відіграти два пропущені м’ячі.

Детальніше>>
11.04.2019

Молодь київського «Динамо» здобула важку перемогу над «Ворсклою» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Незважаючи на видалення у першому таймі Дениса Тарадуди, “зелено-білі” ледве не врятувалися у матчі з лідером чемпіонату.

Детальніше>>
Всі новини

Ворсклянин Олександр Матвєєв: "Футбол – це життя"

У полтавській «Ворсклі» корінних полтавців останніми десятиліттями не так багато, як би хотілося вболівальникам.

Захисник Олександр Матвєєв — полтавець.Про історію футболіста, який у дитинстві міг опинитися у московському ЦСКА, кар’єрний ріст та секрети успіху читайте у матеріалі журналіста «Кола».

 

– Олександре, як Ви із двору потрапили у дитячу футбольну школу?

– У дитинстві я бігав у дворі, і про великий футбол взагалі не думав. Знайомий записався у футбольну секцію, запропонував і мені. Ми всі разом пішли туди. Нам було лише по десять років, і тренери говорили, що будемо грати і за кордоном, станемо зірками... Напевно, ці слова – причина того, що я там залишився. Купили кеди, гетри, форму та все інше, і я почав тренуватися. Перша моя справжня позиція – опорний півзахисник, і тренер мене інколи порівнював із легендарним німецьким футболістом Лотарем Маттеусом. Грав я тут до 12 років, доки таких, як я, зі всього міста не почали збирати на чемпіонат України. На першу гру в Кременчуці ми приїхали у складі 30-ти осіб. Програли – 0:15. Нас потім зібрали у Полтаві в класі й назвали прізвища тих футболістів, які залишаються у групі. Серед них опинився і я.

 

– Як батьки відреагували на захоплення футболом?

– Спокійно. Вони спеціально не направляли мене в жодні секції чи ще кудись. Я сам обрав свій шлях. Батько – військовий, але після того, як відслужив 21 рік, далі вгору вже не пішов. Мама – приватний підприємець. Сестра старша за мене на вісім років, за фахом – юрист.

Батько Олександра відчув, що у сина почало щось виходити у футболі, і далі він на матчах підтримував сина сам чи з друзями, їздив в інші міста на ігри.

 

– Перша Ваша гра на всеукраїнських змаганнях була проти донецького «Олімпіка». Тоді Ви грали у складі ДЮСШ імені Горпинка.

– Цей матч я добре пам’ятаю. По-перше, там було дуже велике поле, і ми дещо злякалися, коли на нього вийшли. Тоді я був лівим захисником, здається, та відіграв повністю весь матч. Діяв не на своїй позиції, тому що я правша, а грав лівого захисника. Але це був хороший досвід для мене. Наша команда тоді поступилася з рахунком 1:4.

 

Були куплені квитки до Москви, але я не шкодую про свій вибір

 

– Далі Ви навчались у «ворсклянській» ДЮСШ.

 

– Одного разу мій тренер попередив, що дивитись на мене прийде Віктор Васильович Носов (того часу – наставник другої команди «Ворскла», а в майбутньому – тренер головної команди – прим. автора). Ми тоді грали якийсь матч на стадіоні військового містечка. Готувався тиждень. Щось виходило, а щось ні. Мені тоді було 15. Потім повернувся назад до свого першого тренера Олексія Яковича Вишневецького. Одного дня прийшов час підписувати перший професійний контракт, і в 17 років я став гравцем «Ворскли».

Саме Олексій Якович вивів Матвєєва у професійний футбол. Розпочав футболіст грати на позиції крайнього півзахисника, а згодом був переведений у центр захисту. Верхові м’ячі для нього були важкими, бо був невисокого зросту, але до 18-ти підріс – і все йому вдавалось.

 

– Окрім дитячої школи «Ворскла», у Вас були інші можливості продовжити свою кар’єру?

– Надходила пропозиція поїхати у московський ЦСКА, але мені на той час виповнилось лише 12 років, і було дещо страшно туди їхати. Так, там була школа, де можна було навчатися. Були навіть куплені квитки на потяг, але в останній момент я відмовився їхати. Все ж таки я єдиний син у рідних батьків. Мама була заміжньою, потім розлучення… А сестра вже окремо мешкала. Тому я розумів, що було б неправильно залишити родину.

 

Перехід до дорослого футболу та оренда

 

– Велика кількість перспективних дітей «ламаються» під час переходу з дитячого до професійного клубу. А у Вас все добре вийшло. У чому секрет?

–  У мене змалечку бойовий характер. Я жодним чином не зважав на різні ушкодження, а просто грав. Це було найважливішим стимулом для мене. Потім я дебютував за дублюючий склад «Ворскли». Ми тоді грали в Кременчуці. Зіграв 85 хвилин, після чого отримав травму – ушкодження меніска. Дуже важко все це переживав. Від мене тоді багато хто відвернувся. Прийшов час, і мені в Києві зробили таки операцію. Лікарі були вражені, як я з такою травмою взагалі тренувався.

 

– Саме ушкодження стало причиною переходу до ФК «Полтава»?

– Я насправді сам попросився. Мені потрібно було набрати форму після вимушеної перерви. Я не жалкую про час, який провів у «Полтаві». Там я відчув себе справжнім чоловіком.

 

Дебют за головну команду

– Перший матч за основну команду Ви провели 21 листопада 2009 року. «Ворскла» тоді приймала київську «Оболонь».

 

– Ми тоді перемогли – 3:2. Грав на позиції центрального захисника.Так сталось, що хтось із гравців основи травмувався чи просто пропустив матч, і вийшов я. Здається, Гриша Ярмаш. Арменда Даллку відправили на правий фланг захисту, а мене поставили замість нього у центр. До цієї гри тренери хотіли мене випустити, але ніяк не виходило. Після матчу мене навіть Павлов похвалив.

 

Петрович потроху підводив нас до того, що може залишити клуб

– Микола Павлов – особливий тренер в усьому. Його любили полтавські вболівальники, а «Ворскла» при ньому здобувала яскраві перемоги. А яким він був із Вами?

– Петрович перед матчем про футбол говорив небагато. Глобальні та побутові проблеми були на першому місці, він довго розповідав, навіщо взагалі нам грати. Так, він був досить імпульсивним, але знаходив потрібні слова. Якщо людина спізнилася на тренування, то було приблизно так: ти запізнився – ми не змогли вчасно провести тренування, вправу чи щось інше. Через це так погано зіграли на вихідних. Якщо було щось не так, як він хочів, – то кулаком по столу бив.

 

– Після непоганих виступів у Полтаві Вас помітили у тренерському штабі національної молодіжної збірної. Ви перемогли в Кубку Лобановського та пробилися на молодіжний чемпіонат Європи.

– У молодіжку мене вперше викликали на початку 2009 року. На Кубку Лобановського відчувалася справжня команда, а коли ми поїхали в Данію, то ситуація була іншою. Вже у першій грі проти чехів був певний дисбаланс у діях. Після матчу тренер збірної Павло Яковенко попросив всіх нас переглянути своє ставлення до футболу. З англійцями зіграли по нулях, а на останок поступилися Іспанії – особливій команді, проти якої взагалі нічого не змогли вдіяти. Але, на мою думку, ми повинні були пройти у цю групу.

 

– Найбільше досягнення «Ворскли» останніх років – груповий турнір Ліги Європи.

– Вихід до групового етапу відкрив для команди великі можливості. Проявити себе на міжнародному рівні – це особливі відчуття. В Копенгагені я вийшов зі старту, чого насправді не очікував. У першому таймі ми зіграли непогано, а після перерви, як на мене, я провалив гру. І пенальті призначили через мене. Петрович після матчу сказав, що я просто перехвилювався.

 

– Коли Павлов пішов із «Ворскли», це стало несподіванкою для вболівальників. Як команда про це дізналася?

– Під час командного бенкету він підводив нас всіх до того, що в нього є якийсь варіант майбутнього працевлаштування. Все розпочалося із Баранніка. Він до нього ставився, як до своєї дитини. Петрович говорив, якщо ми йому не допоможемо, він сам собі точно не допоможе. І от ввечері він перед усіма сказав: «Бараннік, а ти підеш зі мною в Маріуполь?». Після цих слів у всіх аж мурахи по шкірі… Ходили й раніше чутки, але ніхто не вірив.

 

У Євтушенка – європейський менталітет

– Після Павлова прийшов Вадим Євтушенко, однак пропрацював у команді недовго.

– У Євтушенка специфічний підхід до кожного футболіста – м’який. Для нього головним фактором футболіста було спілкування. З Павловим, йдучи з тренування, ти не можеш почати розмову, тому що він – авторитет, іде попереду, а ми – на дистанції позаду. З Євтушенком було по-іншому: він по дорозі міг розмовляти з багатьма по черзі. Європейський менталітет. Якщо у когось підвищувався пульс на зборах, Євтушенко радив відпочити. А Павлов, знаючи це, міг зробити його ще вищим. У підсумку ми трохи недопрацювали на зборах.

 

Команда прислухається до нового тренера – Сачка

– За рахунок яких якостей Василь Сачко налагодив гру команди?

– Василя, коли він був ще футболістом, вважали людиною особливою, без нього компанія – не компанія. Міг завжди якусь історію розповісти чи анекдот. Навіть на полі міг достукатися до футболістів за рахунок свого авторитету. Він – кремезний, великий. З ним не дуже хотілося сперечатися. Зараз продовжує тримати дисципліну, і ми прислуховуємося до нього, до його порад.

 

Футбол – життя, їжа та сон

– Що у Вас із особистим життям?

– Ми з дівчиною разом мешкаємо вже п’ять років. Народилася вона в селі Нехвороща, а живе в Полтаві. Старша за мене, але в цьому немає жодної проблеми. Нам добре разом. Познайомилися в одному із ресторанів міста. Чесно кажучи, я не шукав стосунків навіть тоді, коли в ресторані був. Пішло-поїхало. Проявив ініціативу.

 

– Ви разом полюбляєте подорожувати в різні країни. Що найбільше запам’яталося?

– Дуже запам’яталася Мексика. Неймовірний сервіс та інформативні екскурсії. Майя, кам’яні споруди – це класно. Фінляндія, Мальдіви...У Лапландію потрібно обов’язково їхати з дітьми. Коли в літаку туди летиш, 80% пасажирів – діти. У черзі до Санта-Клауса – також. Ти відчуваєш себе дитиною. Це класно.

 

– Футбол для Вас – це...?

– Це життя, це їжа та сон. Не зважаючи на те, що я маю диплом магістра з маркетингу, розумію, що не буду працювати за цією спеціальністю. Футбол – це все для мене.

 

Олег ДУБИНА, спеціально для "Кола"

Loading...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Надіслати запитання
Ваше ім'я

Invalid Input
Email

Invalid Input
Ваше повідомлення

Invalid Input
Останнє з блогу
28.03.2019

2114 днів Василя Сачка у «Ворсклі»: найпам'ятніші миттєвості та враження (ФОТО)

Екс-футболіст клубу, який саме у Полтаві здобув найвищі свої досягнення у кар'єрі, вже як тренер залишив  неоднозначний слід в історії «зелено-білих».

Детальніше>>
10.03.2019

Найвища ціна відмови: історія розстріляного єпископа Полтавського та Кременчуцького

Отець Митрофан свого часу відмовився від будь-якої співпраці з радянськими каральними органами, чого останні так і не змогли йому пробачити.

Детальніше>>
Читати блог