Мої сторінки в соціальних мережах

Новини
14.07.2018

Як «Ворскла» отримала бронзові нагороди чемпіонату України (ФОТОРЕПОРТАЖ)

У Міському будинку культури Полтави відбулося урочисте нагородження команди Василя Сачка.

Детальніше>>
14.07.2018

Міська рада Полтави нагородить грошима персонал «Ворскли»

Близько 1 млн 500 тис гривень на майбутній сесії міської ради мають виділити на преміювання персоналу клубу.

Детальніше>>
12.07.2018

«Газова сесія» Полтавської облради у Зінькові: як це було (ФОТОРЕПОРТАЖ)

За майже чотири години обранці розглянули більше сотні питань, головні з яких були пов’язані з надрами.

Детальніше>>
Всі новини

У Полтаві рекордсмен-марафонець Олег Лебедєв розповів про секрети здоров’я

Бігуна з Києва Олега Лебедєва знають далеко за межами нашої країни. Він один із небагатьох людей у світі, які наважуються брати участь у найдовшому забігу «3100 миль Самоперевершення».

У ексклюзивному інтерв’ю Олег Лебедєв розповів про специфіку своїх тренувань, ставлення сім’ї до його хобі та вміння перемагати. 

 

– Пане Олеже, знаю, що біг – це ваше хобі. А чим займаєтесь у повсякденному житті?

– Нині я працюю менеджером, напевно, найбільшої у нашій державі компанії Epam, яка спеціалізується на розробці комп’ютерних програм. Останні 15-20 років ця робота мене годує, але я насправді не поділяю життя на різні частини. Якщо брати роботу, то здатність людини концентруватися та налаштовуватися, як це проявляється у спорті, також потрібна і в звичайному житті. Тому участь у екстремальних забігах (які насправді неймовірно важкі) допомагає жити кожного дня. Нещодавно я захопився триатлоном, почав плавати. Планую взяти участь у змаганнях Ironman, які відбудуться у серпні в США. Це пік триатлону (складається з трьох етапів: заплив на 3,86 км, заїзд на велосипеді – 180,25 км та забіг на 42,195 км – прим. автора). Зараз у мене досить активний режим життя: о 6.30 ранку я виходжу на пробіжку, потім – на роботу, а в обід плаваю. Мені це подобається.

 

 

– Як розпочався ваш шлях у спорт?

– У мене було спортивне дитинство: походи, байдарки, фігурне катання, секція з плавання. У 5 класі мама відвела мене до лижної секції. Мені там дуже сподобалося. Із того часу лижні перегони стали особливими для мене. Став кандидатом у майстри спорту в 8-му класі. У той час я добре зрозумів, що таке навантаження та тренувальний процес. Згодом у Москві, де я навчався (вчився в фізико-технічному інституті – авт.), дістав запрошення на лекцію, яка мала просту назву «Радість та щастя». На ній розповідали, що відома в світі марафонська команда Шрі Чинмоя проводить різноманітні старти у всьому світі. Мені до цього не доводилося бачити суміш медитації та спорту, тому мене це дуже зацікавило. У моєму тодішньому розумінні медитація – це щось незрозуміле, але насправді її та спорт можна поєднувати. Я потрапив на лекцію, і життя стало іншим. Через три роки я пробіг свій перший марафон за 2 години 46 хвилин. Досить непоганий результат як для першого разу. Згодом брав участь у змаганнях у США, а 2004 року мене запросили до марафонської команди для старту в бігу на 3100 миль. Я нічого не знав про ці змагання, але погодився.

 

 

– Чи уявляли ви себе в дитинстві бігуном?

– Відколи почав займатися лижними перегонами, і лижі, і біг мені дуже подобаються. Якщо не любити біг, далеко не дійдеш. Не можна довго робити те, що не подобається. Мені подобалося те, чим я займався, але я не розумів, наскільки далеко зайду в цьому. Шрі Чинмой колись сказав, що потрібно жити зараз: тобто минуле ти не повернеш, а майбутнє ще не настало. Треба робити по максимуму все те, що ти можеш зробити зараз. У мене життя так складалося, що я не думав дуже про те, що мене чекає в майбутньому.

 

 

– Хто найбільше вплинув на вас як на спортсмена?

– Були кілька людей, які не мали стосунку до бігу, але вони допомогли мені повірити в себе. Першою стала моя вчителька з англійської мови в школі. Я свого часу спеціально перейшов до неї в групу, тому що розповідали, що вона дійсно навчає дітей. А зі мною було все по-іншому. Я прагнув вивчити мову, тому перейшов до неї. На першому ж занятті вона розірвала мій словник, викинула у вікно, і сказала, щоб до наступного дня все переписав. Я цей випадок запам’ятав на все життя. Звісно, зараз це згадується з усмішкою, але їй вдалося знайти певний ключ до мене, і потім вже інколи завищувала мені оцінки. Другий – викладач із фізики. Він дав мені віру в себе. Мені подобався предмет, і виходило, що я міг вирішити завдання, які іншим у групі були не під силу. Якщо ж говорити про найголовнішого, то це, без сумніву, Шрі Чинмой та його філософія.

 

 

– Пам’ятаєте свій перший марафон, у якому взяли участь? Що було найважчим у ньому?

– Так, це були 42 кілометри. Я його біг у Москві на відкритті сезону. Я належу до дисциплінованих спортсменів, тому до всього дуже серйозно готуюся. За 2-3 місяці разом із татом ми розробили спеціальний план підготовки. У підсумку я фінішував із непоганим результатом. Я пам’ятаю, що там були певні спади в дистанції, але спочатку була хороша швидкість. Марафон настільки легко мені дався, що фінішувавши я не міг повірити, що він закінчився. Я зрозумів, що можу набагато більше.

 

 

Вегетаріанець із 22-річним стажем – один із найвитриваліших у світі

 

 

– Розкажіть, як загалом відбуваються подібні марафони? Чи є у Вас якесь спеціальне харчування?

– Я вже 22 роки вегетаріанець. Я до цього прийшов завдяки філософії. Але є багато інших бігунів, які долають довгі дистанції, які приходять до цього із виключно практичних речей. Під час бігу на харчування потрібно витратити якомога менше часу. Тваринна їжа для цього взагалі не підходить. На її перетравлення витрачається занадто багато енергії, і, звичайно, після цього нам хочеться спати, а не бігти. Якщо брати дистанцію 3100 миль (5 тисяч км – авт.), то ми харчуємося за день разів із 50, але маленькими порціями. Тобто, якщо, наприклад, це яйце чи вівсянка, то я прошу своїх помічників розкласти їх по маленьких стаканчиках. Не за столом їм, а рухаючись. Під час бігу я сповільняюся, переходжу на кроки метрів 50, щось устигаю поїсти, викинув та побіг далі. І так за день разів п’ятдесят.

 

 

Розпорядок одного дня під час цього марафону в нас такий: о 6-ій годині ранку ми починаємо наш біговий день, а близько півночі він закінчується. За цей час бігун долає в середньому 95-110 кілометрів.

 

 

– Чи є у Вас певні підготовчі вправи? Чи маєте якісь секрети, аби здолати таку величезну відстань?

– Бувають ситуації, коли ти можеш здатися, зупинитися. У таких випадках важливий стрижень у самій людині, сила духу. Ми завжди можемо більше, але здаємося зарано. Моя підготовка має 2 рівні напрямки: фізичне тренування (швидкість, вправи для спини та інше) та медитація (розвиток сили волі, розвиток розуму та внутрішньої рівноваги). Це все знадобиться в екстремальних ситуаціях. Під час тренування я можу подолати за один раз 65 кілометрів. На це витрачаю 7,5-8 годин.

 

 

– Як гадаєте, 5000 км – це межа можливостей людини чи вона може й більше пробігти?

– Людина може більше, але, чесно кажучи, це неймовірно складне випробування для всього організму. Наприклад, на 3100 кілометрів ми витрачаємо 51 день. Виходить, за 1 день потрібно пробігати 97 кілометрів. Людина знаходиться на межі, і в кінці ми неймовірно щасливі, що пробіг закінчився. Звісно, усі сили віддаємо для того, щоб фінішувати. Можу навести приклад.

 

 

– Що повинна мати людина, аби повторити Ваше досягнення?

– Шрі Чинмой розробив універсальні правила, які підходять для того, щоб подолати будь-які перешкоди. Якщо брати основне, то це, звісно, дисципліна тренування, спеціальний графік, людина повинна витримувати цю напругу. Що ж стосується внутрішнього світу, то це спокій розуму та внутрішня рівновага. Це обов’язково повинне бути.

 

 

– А протягом року Ви займаєтесь спортом, фізкультурою чи йогою, аби тренувати тіло і дух, бути в формі?

– Якщо брати до уваги звичний день, то він розпочинається з медитації. У цей час я займаюсь собою. Я намагаюся запастися душевною енергією на день. Далі, о 6.30 – 7 годині ранку, триває тренування. Це може бути від 5 до 25 кілометрів. Потім – робота. Під час перерви я ходжу в басейн, де плаваю близько трьох кілометрів. Тоді приходить відчуття, що день по-справжньому вдався. Ну, а закінчується день о 10-11 годині вечора.

 

 

– Як ставиться родина до Вашого хобі?

– Їм насправді нікуди подітися, тому вони мене всі підтримують. Першою мене почала підтримувати донька. Вона стала вегетаріанкою та сама для себе все вирішила. Згодом до нас приєдналася дружина. У цьому плані мені пощастило.

До речі, у місті пройшов забіг в рамках Олімпійського дня бігу

 

 

– Чи товаришуєте з конкурентами, підтримуєте зв’язок?

– На самих забігах ми насправді не конкуренти. Особливо це стосується 3100 миль. Через тиждень-два ти відчуваєш, що ті 15 людей, які біжать поряд, це твоя сім’я. Ну й дуже часто потім переписуємося. Звісно, є й кращі друзі з різних країн світу. Словаччина, Фінляндія, Австралія…Я розумію настрій людини вже з перших речень.

 

 

– З якою метою відвідуєте наше місто?

– Ми з моїм другом часто їздимо містами, де ми проводимо безкоштовні тренінги. Цього разу нас запросили до Полтави.

 

 

Довідка:

Олег Лебедєв народився 4 травня 1970 року в Києві. 1994 року пробіг свій перший марафон (42,195 км) у Москві за 2:46:04. 1996 року вперше подолав 47 миль у Нью-Йорку за 6 годин 44 хвилин. Із того часу він 6 разів брав цю дистанцію і навіть посів перше місце 2002 року з результатом 6:18. 2004 року він став першою (і поки єдиною) людиною з країн СНД, який перетнув фінішну лінію найдовшого пробігу в світі (5000 км).

 

Олег ДУБИНА, спеціально для "Коло"

Loading...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Надіслати запитання
Ваше ім'я

Invalid Input
Email

Invalid Input
Ваше повідомлення

Invalid Input
Останнє з блогу
28.06.2018

Погляд через об’єктив: ФК «Полтава»

За майже 11 років свого існування полтавцям вдалося пройти шлях від Другої до Прем’єр – ліги, так і не взявши старт у останній.

Детальніше>>
27.06.2018

Трагедії Полтави: Гришкин (Гришків) ліс

На території однойменного лісового масиву понад 75 років тому сталися чи не найжахливіші події у житті обласного центру.

Детальніше>>
Читати блог