Солодкий грузинський подих

Деталі

Вівторок, 01 вересня 2015, 16:02

Розповідь про подорож до столиці Грузії Тбілісі.

 

 

Найстрашніше — проґавити прекрасне!

(Сергій Параджанов)

 

Із самого малечку я можу подовгу вдивлятися у атлас, споглядаючи обриси різних країн.

Пройшли роки. Звичка не змінилася, однак з часом до неї додалася ще й мета - залишати бодай на кілька днів свою Батьківщину, аби поглянути на світ.

Одному Богу відомо, чи здійснилася б колись ця невелика за мірками життя мрія, якби не ювілейний 40-й Суперкубок UEFA у Грузії.

 

Віза? Навіть не думайте

 

Найголовніше, що треба знати українцю, який хоче відвідати Грузію - між нашими країнами діє безвізовий режим: українці вільно можуть перебувати на території Грузії без оформлення відповідних дозволів. З документів необхідний лише діючий закордонний паспорт.

 

 

Про вино та гроші

 

На митниці разом зі штампом у паспорті отримав від працівника приємний подарунок - пляшку місцевого вина «Сапераві», урожаю 2013 року. Ну як після цього не любити Грузію?

Тим часом, біля виходу з аеропорту на своїх "жертв" очікували десятки спритних таксистів, які у дні проведення Суперкубку підняли ціни на проїзд до міста вдвічі (зазвичай поїздка коштує 20-25 ларі, або 200-250 грн за сучасним курсом).

Не знаю як по Грузії в цілому, але у Тбілісі таксисти їздять, як по трасах «Формули-1». Проїхатися у тбіліському таксі – драйв ще той. До речі, поїздка «по місту» коштує 5-7 ларі.

 

 

На своїх двох

 

Грошей було не так вже й багато, тож я вирішив вивчати місто за допомогою мапи (англомовна, дісталася безкоштовно ще у аеропорті), GPS та власних ніг.

Європейське, на перший погляд, місто має неповторний кавказьким «смак»: нові будинки спокійно "товаришують" зі старими.

Через те, що мій готель знаходився за 4 кілометри від центру Тбілісі, знадобився певний час, аби дістатися центру . До того ж, оцінити красу міста найкраще «на своїх двох».

Центром Тбілісі вважається площа Руставелі, яка є найбільшою у місті (у довжину близько 1,5 кілометра). Тут знаходиться багато як культурних (театри, музеї), так і адміністративних будівель (Парламент Грузії). Саме тут відбувалися всі значущі події у історії незалежної Грузії.

 

 

Невеликі вулички - серце Тбілісі

 

Аби відчути історичну складову міста, достатньо зайти у внутрішній двір якоїсь із великих будівель. І ви ніби повертаєтеся у минуле.

Старезні із-зовні будівлі, які місцями поросли зеленню, нагадують будинки із радянських кінострічок 30-40-х років. Тут запросто уживаються поряд речі з різних епох – на витіюватому балконі різьблений сторічний келих гріється під ласкавим грузинським сонцем разом з сучасним мотлохом.

Люди в Грузії дуже привітні, якщо потрібна допомога - лише запитайте. Я не міг знайти вихід із вулиці, однак через мить дізнався від грузинської жінки цілих 5 варіантів.

 

Мовне питання

 

Мовних бар’єрів взагалі не існує. Майже всі грузини, з ким мені доводилося розмовляти, добре говорили російською.

 

 

Ціни

 

Побувати в Грузії і не спробувати справжню грузинську кухню – гріх. Різноманітні заклади харчування тут на кожному кроці. І запевняю, що після хачапури, хінкалі та грузинського вина вам вже не захочеться пити якусь колу у Біг-Макі.

Ціни помірні: хінкалі (місцеві великі пельмені з бульйоном) - до 0,8 ларі за штуку (я наївся трьома штуками), хачапурі - 5-10 ларі, шашлик - до 20, а вино можна купити за 15 - 50 ларі (рекомендую «Кіндзмараулі» або «Піросмані»).

Якщо говорити про готелі, то все залежить від пори року та напливу туристів. Хостели - від 150-250 гривень за добу, а хороший готель - від 600 гривень.

 

Де потрібно обов'язково побувати

 

Щоб оцінити всю велич Тбілісі, раджу вам обов'язково відвідати площу Свободи, собор Святої Троїці Цминда Самеба, Тбіліський ботанічний сад, фунікулер, колесо огляду, верхній парк гори Мтацмінда, 156-метровий міст Миру та парк, що розташований поряд, а також Національний музей. Цікаво побувати і в грузинських храмах, яких в місті дуже багато.

 

 

Наостанок

 

Тбілісі приваблює своєю щирістю, гостинністю, неймовірними краєвидами природи та величною архітектурою. Можна нескінченно довго ходити вуличками міста, і з кожною хвилиною все дужче розумієш, що у батьківщину Вахтанга Кікабідзе, Коте Махарадзе та Софіко Чіаурелі не можна не закохатися.

 

 

Олег ДУБИНА