Нацистська окупація Кобеляцького району: повна хроніка, архіви та списки (частина 1)

Деталі

Вівторок, 28 липня 2026, 18:26

На основі розсекречених архівних документів, матеріалів спецслужб та трофейних списків реконструюємо хроніку подій, діяльність окупаційної влади, поіменні списки місцевої поліції та трагічні долі людей, затягнутих у вир війни.

 

 

Місто Кобеляки та однойменний район, який не так давно поділили на громади, мають довгу історію. Одні з найтемніших її сторінок належать до часів Другої світової війни.

 

Десятиліттями радянська пропаганда розповідала нам про подвиг наших предків, які протистояли окупантам Гітлера та врешті-решт вигнали їх з української землі. Однак, як і в кожній історії, є інший бік, про який не розповідали в книгах і не оголошували на святкових мітингах 9 травня. Мова йде про окупаційний режим у Кобеляцькому районі, головною ударною силою якого були жандармерія та таємна поліція, та участь у ній місцевих мешканців, які з різних причин сприйняли нову владу.

 

Напередодні окупації

 

Доля Кобеляччини була вирішена на початку вересня 1941 року після катастрофи Південно-Західного фронту, який обороняв Київ. У полон до німців потрапило приблизно 665 тисяч червоноармійців  — фактично ціла регулярна армія. Фронт швидко рухався на схід.

 

На Кобеляцькому напрямку німецький Вермахт мав значну перевагу — щонайменше три піхотні та моторизована дивізії діяли за підтримки потужної танкової групи. У самому місті оборону тримали частини 34-ї кавалерійської дивізії, 8 танків Т-34 47-ї танкової дивізії та 1053-й стрілецький полк. Через чисельну перевагу ворога радянські частини з боями відступили, підірвавши Катеринославський міст.

 

Німецький військовий біля зруйнованого мосту у Кобеляках (1941 рік, один інтернет-аукціонів)

 

Увечері 15 вересня 1941 року німецькі війська зайняли Кобеляки. Згодом до них приєдналися італійці, які рушили далі на схід.

 

«Армія сектору 17: Кобеляки взято. Два мости через Ворсклу на південь та північний схід залишилися неушкодженими та у їхніх руках. LV. A.K. (LV. Armeekorps, 55-й німецький армійський корпус – прим. автора) далеко попереду — ворог відступає… У полон 15 вересня взято 3020 осіб, 11 ворожих танків знищено, захоплено 23 гармати», — йшлося у повідомленні Німецького командування зв'язку з італійськими експедиційними силами в Росії від 16 вересня 1941 року.

 

Німецького командування зв'язку з італійськими експедиційними силами в Росії про події у Кобеляках

 

«Передовий батальйон та друга група досягли Кобеляк. Марш затримується через руйнування мосту. Решта війська переходить через Кременчук. Перша група 8-го артилерійського полку піхотної дивізії перейшла під командування 295-ї німецької дивізії та досягла переправи в Кобеляках», — повідомлення італійського генерала Вітторіо Джованеллі (9-та моторизована піхотна дивізія «Пасубіо» / 9a Divisione autotrasportabile "Pasubio") від 21 вересня 1941 року.

 

Картка військовополоненого Григорія Карпусенка з Кобеляк (потрапив у районі Кременчука 6.08.1941)

 

Німецька влада

 

Вже наступного дня в місті та районі окупаційна влада встановила власні порядки, які трималися на потужних важелях: гебітскомісаріаті, комендатурі, поліції (допоміжній, інша назва — «українська»), жандармерії та таємній польовій поліції, яку серед місцевих мешканців називали гестапо.

 

«Німецький комендант м. Кобеляки доктор Гош проживав у м. Кобеляки по вул. Пушкіна, будинок № 19, у домі Єременка Івана Васильовича. У цьому ж домі проживали Єременко Марія Олексіївна та квартирантка Плишенко Ольга Андріївна, яка працювала в жандармерії кухаркою», — йшлося в агентурному повідомленні на імя начальника РВ Кобеляцького управління НКВС від 12 червня 1946 року. 

 

Гебітскомісаріат

 

Гебітскомісаріат (Окружний комісаріат, нім. Gebietskommissariate) був адміністративно-політичним органом цивільної влади німців під час окупації. Він був частиною Кобеляцького гебіту (нім. Kreisgebiet Kobeljaki), який поділявся на три райони: Кишеньки (Rayon Kischenki), Кобеляки (Rayon Kobeljaki) і Козельщина (Rayon Koselschtschina).

 

Оголошення німецької влади у Кобеляках (відновлено за допомогою ШІ)

 

Оголошення німецької влади Кобеляк (відновлено за допомогою ШІ)

 

Гітлерівський порядок у дії: історія сумновідомого міського голови Кобеляк

 

У Кобеляках цивільна влада почала працювати 1 вересня 1942 р. На чолі цієї установи стояв німець Герман. Вона мала у своєму складі такі відділи:

 

-        Головний;

-        Політичний;

-        Фінансовий;

-        Робочий відділ — «Біржа праці»;

-        Сільськогосподарський відділ;

-        Український відділ.

 

Слід зазначити, що навіть під час окупації району НКВС мав у німецьких структурах власних агентів, завдяки чому після втечі окупантів вдалося повністю відтворити схему їхньої роботи. Наприклад, джерело за позивним «Зоя» у своєму донесенні начальнику Кобеляцького райвідділу у 1944 році писала:

 

«Головний відділ очолювався самим гебітскомісаром Германом. У цьому відділі, крім того, працювали: німка Керш — як відповідальний секретар і машиністка; поляк із Рівного Євген Нечипорук — як перекладач, який приїхав разом із гебітскомісаром; фольксдойче Світлана Тюріна — як секретар-учениця, яка зараз перебуває в м. Харків; кур'єр Марія Малгалова — фольксдойче, яка проживає зараз у м. Кобеляки по вул. Базарній, буд. 7.

 

Політичний відділ очолювали заступник гебітскомісара німець Лау, а також німець Веренсок. Як перекладачка при цьому відділі працювала Марія Олександрівна Кушніренко, яка потім перейшла до жандармерії і поїхала з німцями.

 

Фінансовий відділ очолювався фінансовим інспектором німцем Ленге. У цьому відділі працювала як касир і перекладачка Раїса Фещенко, яка проживає нині в м. Кобеляки по вул. Леніна, буд. 38. Навесні 1943 р. до цього відділу приєднався промисловий відділ, який раніше був при комендатурі.

 

Робочий відділ — «Біржа праці» — функціонував як окрема установа. Очолював його німець Грунт до лютого 1943 р., а потім німець Цимлер. Влітку 1943 р. біржа мала свої відділення в Козельщинському та Кишенківському районах. Усі ці структури складали гебітскомісаріат як єдине ціле, який розміщувався в будинку на розі Ленінської та Шевченківської вулиць. Щоправда, деякий час через зайняття того будинку лазаретом гебітскомісаріат містився в приміщенні, де розташовувалося гестапо», — йшлося в донесенні.

 

Німецький окупаційний орган влади мав навіть так званий Український відділ — Окружну управу. Вона була допоміжною установою німецької адміністрації та виконувала функції, що покладалися на неї гебітскомісаром Германом. На чолі цього відділу стояв Кирило Кирилович Порошин, 1900 року народження, який до цього працював відповідальним секретарем райвиконкому Кобеляк (після окупації виїхав із німцями). У структурі Українського відділу також було кілька підрозділів:

 

-  головний відділ: секретар — Володимир Семяник (виїхав із німцями, сім'я жила у Кобеляках); перекладач — Федір Галуйка (виїхав із німцями, мати жила в с. Озера Кишеньківського р-ну). Машиністки: Євгенія Брюховецька (до лютого 1943 р. жила в м. Кобеляки); Анастасія Передерій (жила в м. Кобеляки, працювала з лютого по вересень 1943 р.).

 

-  відділ шкільної освіти: Дмитро Федорович Михно, фольксдойче, інспектор народної освіти (виїхав із німцями).

 

-  фінансовий відділ: Олексій Лукич Киш — фінансовий інспектор Кобеляцької райуправи (працював і раніше фін. інспектором при райуправі, живе в Кобеляках); Валентина Григорівна Вабій-Котилев — бухгалтер (живе в Кобеляках).

 

-  медичний відділ: Федір Іванович Суховий — окружний лікар (виїхав із німцями, до війни — житель м. Харкова); Олексій Андрійович Луценко — окружний ветеринарний лікар (живе в м. Кобеляки, працював районним ветлікарем по Кобеляцькому р-ну); Лідія Гребенюк, 1922 р.н. — секретар медичного відділу (мешкає у м. Кобеляки).

 

-  будівельний відділ: Олександр Сергійович Бєлаш — інженер, фольксдойче (виїхав із німцями, до війни — житель Харкова); Костянтин Михайлович Богданов, 1918 року народження — технік-будівельник (живе в Кобеляках).

 

-  земельний відділ: Микола Федорович Шпилевоч — окружний землемір (виїхав із німцями, до війни — житель Харківської області); Зоя Тоценко, 1921 року народження — кресляр (живе в  Кобеляках, на момент написання звіту навчалася в Полтавському педінституті). Восени 1943 р. штат землемірів і креслярів у районних земельних управах було розширено: додалися Івайко (кресляр, ветеринар), Валентина Білаш (кресляр, бухгалтер), Пітько та інші», — зазначалося в оперативному донесенні джерела «Зоя».

 

Згідно з німецькими даними, на початку 1942 року у Кобеляках працювала невеличка місцева німецька лікарня (№ 230) на 30 осіб. Точне місце її розташування невідоме.

 

CД

 

На територіях німецької окупації так звана СД (Sicherheitsdienst, Служба безпеки), як і гестапо, поліція та інші німецькі каральні органи, була своєрідним інструментом контролю. Їхніх членів набирали з молодого місцевого населення. Наприклад, у 23-му батальйоні шуцманшафту (допоміжній поліції СД), який також відомий як 23-й батальйон СД (Schutzmannschafts-Bataillon der SD), служило близько двох десятків мешканців Кобеляцького району. Навчання проходило у Києві.

 

 

 

«Це була спеціальна школа, яка готувала кадри для німецьких каральних органів. СД розташовувалась у Києві на вулиці Мельникова, № 48, у будівлі школи. Називалася ця частина СД-23, або 23-й батальйон СД. Особового складу було осіб 500 — це були українці та росіяни. Командного складу було багато, точну кількість не пам’ятаю, але серед них були лише німці або зрадники — обрусілі німці. Було 4 роти, у кожній роті — по 4 взводи. Розпорядок дня: підйом о 7-й ранку, вмивання, фізкультура; після сніданку були заняття з бойової підготовки. Після обіду — чистка зброї, знову військова підготовка та вивчення німецьких команд. Відбій о 21-й», — розповів під час одного з допитів поліцейський Григорій Чайка з Кобеляк.

 

 

 

Завданням чоловіка була охорона німецької техніки, яка тоді розташовувалась у районі Хрещатика, а також найвідомішого місця вбивств в Україні — Бабиного Яру.

 

«Під час проживання на окупованій німцями території я жив у Кобеляках, навчався в середній школі, а в травні 1943 року мене німецькою владою було забрано до однієї з німецьких установ, назви якої я не знаю.

Цього ж дня мене разом з іншими відправили на станцію Кобеляки, посадили у вагони та довезли до Полтави, а на другий день іншим ешелоном відправили з Київського вокзалу в Полтаві до Києва.

У Києві я перебував у таборі (Львівська вулиця) близько місяця, після чого за станом здоров'я був відпущений додому у Кобеляки. Вже наступного дня після повернення мені прийшла повістка для відправки до Німеччини, але від поїздки я ухилився», — розповів на допиті 17 грудня 1948 року мешканець Кобеляк Василь Гребенюк (проживав за адресою: вул. Короленка, 4).

 

З допиту мешканця Кобеляк Костянтина Москаленка (адреса проживання: вул. Старо-Дніпропетровська, 8) від 1 листопада 1948 року:

 

«Приблизно 9 травня 1943 року мені додому принесли повістку з міської управи Кобеляки про явку наступного дня до міської німецької комендатури. Згідно з цією повісткою, наступного дня я з'явився туди. У цей день там було зібрано молоді до ста осіб, у тому числі з самих Кобеляк — 20–30 осіб, решта — із сіл Кобеляцького та Козельщинського районів. У комендатурі в цей час перебував один німецький офіцер (прізвища його не знаю), який, як я згодом дізнався, був представником управління СД з Полтави. Останній усіх вишикував у стрій на подвір'ї комендатури, одразу ж усіх осіб низького зросту та хворих відпустив додому, а решті оголосив про відправку до поліцейської школи у Київ, де ми будемо навчатися протягом одного місяця, після чого мали повернутися до своїх районів. Але для чого нас направляли в цю школу і з якою метою повернемося — нам нічого не говорили.

 

Усього з числа осіб, що з'явилися, було відібрано приблизно 80 осіб, у тому числі й мене. Про нашу згоду вступати на службу до німців нас ніхто не запитував.

 

Після цього у всіх нас відібрали паспорти, які нам були видані при німцях, оголосили про те, що ми виписані як жителі міста, і попередили, що в разі втечі будь-кого відповідатимуть батьки. Потім відпустили додому на кілька годин узяти необхідні речі та попрощатися з рідними.

Цього ж дня ввечері з Кобеляк усю групу молоді в супроводі поліціянтів відправили на ст. Кобеляки, звідки поїздом доправили до Полтави, куди ми прибули вранці наступного дня.

 

У Полтаві нас помістили при управлінні СД, де ми перебували добу. За цей час туди прибула ще молодь із навколишніх сіл Полтавщини, загалом зібралося до 300 осіб, і наступного дня всіх нас поїздом відправили до Києва, куди ми прибули приблизно 13 травня 1943 року (точної дати не пам'ятаю).

З прибуттям до Києва нас відправили на вул. Мельникова, 48, у розташування 23-го карального батальйону, де вже розміщувалися 1-ша, 2-га і 3-тя роти цього батальйону. Нас пропустили через медичну комісію, осіб 12 із усієї прибулої партії забракували (їх відправили спочатку в табір, а згодом на роботу до Німеччини), а нас залишили і розмістили у приміщенні там же на вул. Мельникова, 48.

Після цього нас повели в лазню, а потім усіх прибулих розподілили по ротах, взводах і відділеннях. З числа новоприбулих було сформовано дві роти — 4-ту і 5-ту, а я був зарахований у п'яту роту в 1-й взвод 2-го відділення, і ми приступили до навчання.

 

Днів через п'ять-шість нам видали поліцейський одяг чорного кольору, і таким чином ми були зараховані на службу в цей каральний батальйон, де перший час місяці два навчалися, а потім приступили до несення служби.

 

Навчання ми проходили безперервно, не залучаючись до несення служби, приблизно протягом двох місяців, за такими видами підготовки:

- стройова підготовка — вивчення стройових команд німецькою мовою, заняття в строю;

- стрілецька підготовка — вивчення матеріальної частини зброї (гвинтівки та ручного кулемета); стрільба з них, пізніше вивчали німецьку та радянську ручні гранати;

- вартова та конвойна служба — правила несення вартової служби, конвоювання та охорони заарештованих і ув'язнених;

- тактична підготовка — ведення наступальних та оборонних боїв на різній місцевості. Причому цю підготовку ми проходили значно пізніше, взимку 1943 р., коли перебували в Білорусі. Більше ніякої підготовки ми не проходили».

 

З допиту Володимира Захарченка із Ганжівки (Львів, 20.05.1949):

 

«У перших числах травня 1943 року мене викликали в місто Кобеляки до німецького коменданта Тарновського. Того ж дня туди було викликано ще приблизно 35 жителів Кобеляцького району. Нас вишикували, перевірили за списком, чи всі з'явилися, і після цього німецький офіцер через перекладача оголосив, що нас направляють на навчання. Куди і навіщо — не пояснив. Зі станції Кобеляки поїздом наша група в супроводі німецького солдата прибула в місто Полтаву, де ми перебували 2 дні в одному 2-поверховому будинку (вулицю і номер будинку не пам'ятаю), а потім у супроводі ротенфюрера Фрізе виїхали в місто Київ.

 

Після прибуття всі прибулі були зараховані в 6-ту роту 23-го поліцейського батальйону СД. Нас одягли у форму добровольців німецької армії, після чого ми прийняли присягу на вірність службі фашистському німецькому уряду. Крім того, до прийняття присяги кожен із нас заповнив бланк заяви про добровільне бажання служити в німецькій армії та анкету з власними даними. Отримавши зброю, я виконував усі покладені на мене обов'язки як поліціянт вказаного батальйону.

 

У листопаді 1944 року я в числі 12 осіб штабом батальйону був направлений у так званий 3-й охоронний батальйон, де у складі групи приблизно 35 осіб навчався розвідувальній справі у співробітника німецької розвідки Миколи Єфімова приблизно два місяці, а потім із невідомої для мене причини всі прибулі з 23-го поліцейського батальйону знову були повернуті у свою частину, а ті, хто навчався з нами і прибув із каральної бригади Камінського, залишилися там».

 

Надалі 23-й батальйон протистояв радянським партизанам у Білорусі у складі зондер-полку СС Дірлевангера, а згодом його перекинули до Франції, де їхніми супротивниками стали бійці Руху Опору. У вересні 1944 року батальйон увійшов до складу 30-ї гренадерської дивізії СС.

 

Після війни НКВС вдалося затримати певну кількість бійців СД, однак, як це часто бувало, під олівець потрапляли й невинні люди. Одним із них став одесит Степан Витушинський, який на початку 1950-х переїхав до Кобеляк.

 

30.11.1951

НАЧАЛЬНИКУ УМДБ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОЛКОВНИКУ товаришу АЛЄКСЄЄВУ

 

м. Полтава

СПЕЦПОВІДОМЛЕННЯ

 

«Відділом охорони МДБ ст. Львів за агентурно-розшуковою справою № 4292 розшукується зрадник Батьківщини Витушинський Степан Тимофійович, 1922 року народження, уродженець міста Одеси, безпартійний, грамотний, українець, громадянин СРСР.

Витушинський у 1938 році в м. Одесі закінчив сім класів неповної середньої школи, з листопада 1939 р. по червень 1941 року навчався в артилерійському училищі в м. Дніпропетровську, а потім був призваний до Червоної армії.

Перебуваючи в діючій армії у званні лейтенанта на посаді начальника артрозвідки артдивізії № 324, у районі м. Орла потрапив в оточення, а згодом у полон до німців.

Утримувався в таборі військовополонених у м. Кіровограді, після чого був направлений у м. Люблін (Польща) і поміщений у табір Майданек, де працював у німців спочатку старшим барака, обліковцем роздачі їжі, звідки був переведений у крематорій, де спалював трупи військовополонених.

12 жовтня 1951 року з м. Ялти в м. Кобеляки прибула на проживання особа, що має повну схожість із розшукуваним Витушинським Степаном Тимофійовичем…»

 

Олександр Витушинський (фото з архівної справи)

 

Джерело «Кустов»

Агентурне донесення

 

«На пред'явлених мені фотокартках, пришитих і скріплених печаткою, під номером 2 я впізнав Ветушинського Олександра, який працює в «Кобеляцькій артілі інвалідів «Нове життя», тобто за місцем роботи джерела.

У липні 1951 року Ветушинський в артілі «Нове життя» ще не працював, а в листопаді 1951 року вже працював, але коли влаштувався — точно не відомо. Сказати про нього джерело нічого не може, оскільки він працює тут недовго і в іншому цеху. Ім'я Ветушинського джерелу точно не відоме, але його всі робітники артілі називають Саша або Олександр, а по батькові джерело взагалі не знає»

(20.03.1952)

 

Після року масштабного розслідування слідство так і не знайшло на чоловіка підтвердних даних співпраці з ворогом: було встановлено, що він насправді служив у Червоній армії безперервно з 1939 по 1946 рік і в німецькому полоні ніколи не був. Розслідування припинили, а документи здали до архіву. Про існування справи стало відомо лише у 2000-х роках, коли з неї зняли гриф «цілком таємно».

 

Кобеляцький Голодомор: історія керівника, якого звинуватили у зриві хлібозаготівель

 

Цікаво, що в архівних справах вдалося знайти німецьку картку на мешканця села Кунівки Петра Сухорукова:

 

 

«Петро Сухоруков народився 23.08.1923 у селі Кунівка Кобеляцького району. За самовільне відлучення був засуджений до одного тижня строгого режиму.

З 18.06.1943 добровільно перейшов на службу до німецької армії (місцева комендатура міста Олександрів, Україна).

З 26.08.1944 — у 13-й роті 714-го гренадерського російського полку.

Після війни повернувся до Кунівки, працював у колгоспі імені Куйбишева», — йшлося у приписі російською мовою.

 

Подальша доля чоловіка невідома.

 

Жандармерія

 

У невеликих містах, як-от Кобеляки, та селищах одним з головних органів німецької влади була жандармерія. Вона належала до так званої Поліції порядку (нім. Ordnungspolizei). Головним їхнім завданням був тотальний контроль підконтрольних районів: виявлення лояльних до радянської влади людей, облави, конфіскація майна на користь Рейху, а також контроль за виконанням наказів німецької адміністрації. Зафіксовані випадки розстрілу жандармами місцевих мешканців (наприклад, комсомольця Олександра Богданова 1 травня 1943 року у Броварах).

 

Оскільки для повноцінного контролю територій людей не вистачало, створювалися загони з місцевих мешканців, лояльних до німців. Здебільшого на співпрацю погоджувалися ті, хто напряму постраждав від радянської влади (звільнені з таборів, розкуркулені або ті, хто пережив Голодомор), колишні військовополонені Червоної армії, які повернулися додому, шукачі «кращої долі» (ті, хто зумів пристосуватися до нового режиму) та кар'єристи. Були й ті, кого примусово мобілізували під загрозою вбивства родини.

 

Схема Кобеляцької окружної (районної) жандармерії:

 

-  Кобеляцька районна дільниця жандармерії;

 

-  Козельщинська районна дільниця жандармерії;

 

-  Кишеньківська районна дільниця жандармерії.

 

«У м. Кобеляки в період тимчасової окупації його німецькими військами дислокувався жандармський округ, який об'єднував Кишенківський, Кобеляцький та Козельщинський райони.

На чолі окружної жандармерії був оберлейтенант ГЮРТЕР, його помічник — майстер МІЛЛЕР ГАНС. Начальником Кобеляцької районної жандармерії був гауптвахтмайстер СУДОРОВ, і при ньому 4 жандарми: ЗІГЕЛЬ БРУНО, МАЙНЕР АЛЬФРЕД і МЮЛЛЕР.

Начальником Козельщинської жандармерії був гауптвахтмайстер КЛЕЙН, і два жандарми: ГЕБЕЛЬ і ГРИМЬ.

Начальником Кишенківської жандармерії був гауптвахтмайстер ВЕСТЕРГАУЗ, і при ньому два жандарми», — йшлося у повідомленні джерела «Справедлива» на імʼя начальника Кобеляцького РВ НКВС від 16.04.1944 р.

 

 

Фото ілюстративне

 

Керівний склад окружної жандармерії (м. Кобеляки):

 

-  Гюртер (або Готерер) (оберлейтенант) — начальник жандармського округу;

-  Ганс Міллер (майстер) – заступник начальника жандармського округу;

-  Судоров (гауптвахтмайстер) – начальник Кобеляцької районної жандармерії;

-  Клейн (гауптвахтмайстер) – начальник Козельщинської районної жандармерії;

-  Вестергауз (гауптвахтмайстер) – начальник Кишеньківської районної жандармерії.

 

 

«…начальник окружної жандармерії… свою роботу проводив в окремому будиночку на подвір’ї поліції, де й жив. Там само працював його особистий секретар, жандарм МАЙСНЕР. Перекладачем у нього здебільшого працював ШУЛЬЦ Василь, але він перебував там мало. Якщо він був потрібен, то його викликали телефоном або через поліцейського.

 

У Козельщинській жандармерії перекладачем працював німець — НОЙГЕБАУЕР. Він із ШУЛЬЦЕМ був у дуже хороших стосунках, часто приїжджав із Козельщини до Кобеляк із пакетом і завжди розмовляв особисто з оберлейтенантом.

У Кишеньках перекладачкою була ОЛЬГА, літня жінка, яка в Кобеляки ніколи не приїжджала.

 

…хорошим знайомим ШУЛЬЦА Василя був ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (ім'я та по батькові джерелу не відомі), який обіймав якусь відповідальну посаду і називався ротмістром. За національністю ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ — українець, і як він потрапив до жандармерії, джерелу не відомо»

(З агентурного донесення джерела «Справедлива», 16.10.1944)

 

 

При жандармському окрузі налічувалося до 14 жандармів, а в районах — по 2 жандарми. Крім цього, при жандармерії діяла спеціальна команда поліцейських.

 

При кожній районній жандармерії функціонували дільниці:

 

У Кобеляцькому районі: дільниці розміщувалися в Кобеляках, Бутенках, Біликах, Іванівці, Перегонівці та Красне.

 

У Кишенківському районі: в Кишеньках, Сокілці та Озерах.

 

У Козельщинському районі: в Козельщині, Бреусівці та Бригадирівці.

 

У кожній дільниці був начальник і кілька поліцейських.

 

Характеристики представників жандармерії (за радянськими джерелами):

 

-  ГЮРТЕР — начальник жандармського округу, оберлейтенант, представник СС. За зовнішністю дуже високий і худий, за характером дуже злий і безжалісний не тільки до інших народів, а й до рядових жандармів. Точний виконавець усіх наказів вищого начальства.

 

-  МІЛЛЕР ГАНС — заступник начальника окружної жандармерії, не є представником СС. За зовнішністю високий і повний, активно виконував усі покладені на нього обов'язки.

 

-  СУДОРОВ — начальник Кобеляцької районної жандармерії, представник СС, син російського військовополоненого. Відрізнявся від інших своєю добротою і м'якосердістю.

 

-  ЗІГЕЛЬ БРУНО — жандарм. За зовнішністю середнього зросту, повний, за характером дуже гордий. Виконував усі розпорядження начальства точно і користувався великим авторитетом серед них.

 

-  ЮГЕЛЬ РОБЕРТ — жандарм, виконував роль секретаря жандармерії. Похилого віку, за зовнішністю середнього зросту, худий.

 

-  МАЙСНЕР АЛЬФРЕД — жандарм, похилого віку.

 

-  МЮЛЛЕР — жандарм, дуже грубий, безжалісний, своїми діями намагався вислужитися перед оберлейтенантом.

  

Перекладачі: ШУЛЬЦ Василь, ШТАВО Маргарита, КУШНІРЕНКО Марія, ЗАКУПРА Іван, УСАНЕНКО Марія.

 

Прибиральниці та кухарки: ЧЕРНІЙ Наталія, БАЛАВАНОВА Марія, ЛОСЬ Шура, ПЛИЩЕНКО Ольга.

 

Історії деяких місцевих жителів, які працювали на жандармерію:

 

-  УСЕНКО Марія (1922–1923 р. н.) — влітку 1942 р. працювала при поліції спочатку перекладачкою, потім секретаркою-перекладачкою. Восени 1942 р. переведена до жандармерії, де займалася письмовим переказом справ, які потім передавалися гебітскомісару на затвердження. Проживала у Кобеляках після війни.

 

-  ШИЛЬЦ (ШУЛЬЦ) Василь Васильович (1912–1916 р. н.) — прибув до Кобеляк разом із німцями, працював перекладачем на валяльній фабриці, видавав себе за чистокровного німця. Потім був начальником УКР-поліції та перекладачем жандармерії. Незадовго до відступу німців виїхав до Німеччини разом із дружиною.

 

-  ЗАХАРЧЕНКО Іван (1924 р. н.) — навчався у школі, за мобілізацією мав іти до німецької армії, але був залишений жандармерією як перекладач. Поїхав із німцями.

 

-  ШКУРЕНКО Марія Олександрівна (дівоче прізвище — КУШНІРЕНКО, 1921 р. н.) — працювала перекладачкою в німецьких установах (промкомендатура, гебітскомісаріат, з лютого 1943 р. — у жандармерії). Восени 1942 р. вийшла заміж за техніка будконтори Гліба Шкуренка. Влітку 1943 року перебувала у співжитті з начальником жандармерії майстром Мюллером і виїхала з ним; сам Шкуренко не виїхав.

 

-  ЧЕРНЯВСЬКА Наталя (1920 р. н.) — була привезена німецькими офіцерами до Кобеляк як організаторка публічного будинку. За інформацією джерела «Зоя», після 8–10 місяців захворіла і була відправлена до венеричного диспансеру. Після лікарні влаштувалася прибиральницею до жандармерії; як жінка (дружина) Мюллера виїхала з німцями.

 

-  ФЕСЕНКО Олена Андріївна (1890–1895 р. н.) — від початку організації жандармерії працювала перекладачкою. Погано поводилася з радянськими військовополоненими. Померла у лютому 1943 р.

 

З допиту Юрія Коваленка (18 жовтня 1944 року):

 

«Шульц брав безпосередню участь у розстрілі комуністів і осіб, налаштованих патріотично до радянської влади, а також у знищенні єврейського населення, як, наприклад: у лютому 1943 року за доносом Шульца було розстріляно групу циган і 25 осіб російських громадян. У розстрілі цих людей Шульц брав безпосередню участь».

 

Під кінець окупації представників жандармерії залучали до охорони важливих обʼєктів району.

 

«FK 268, діючи за наказом керівництва групи армій щодо розгортання сигнальних підрозділів для посилення безпеки залізниці, запросив 100 осіб польової жандармерії Кобеляк. Отримавши повідомлення про те, що вони не можуть надати таку кількість, FK тепер запитує лише 25. За жодних обставин їх не можна ставити на захист залізниці», — йшлося у німецькому повідомленні від 2 вересня 1943 року.

 

Жандармерія з наближенням радянських військ у вересні 1943 року залишила Кобеляки.

 

Сторінки історії: як у 1943 році Кобеляки визволяли від німецьких загарбників

 

У другій частині розповіді піде мова про місцеву поліцію, гестапо, масові вбивства місцевих мешканців, а також премійоване життя "корінних німців" (фольксдойчі) Кобеляк.

 

Автор висловлює вдячність адміністратору інформаційно-довідкової зали сектору архівного забезпечення УСБУ в Полтавській області Олені Євдокімовій, Національному управлінню архівів та документації (National Archives and Records Administration) США та національному меморіалу Голокосту «Яд Вашем» (Ізраїль) за допомогу у створенні матеріалу

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua

 

(головне фото створено за допомогою ШІ)