Кобеляцький Голодомор: історія керівника, якого звинуватили у зриві хлібозаготівель

Деталі

Четвер, 29 червня 2017, 23:39

Колишній секретар Кобеляцького райкому КП(б)У Кирило Ляшенко за своє життя встиг двічі побувати у таборах ГУЛАГу, з яких звільнився лише після смерті.

 

 

За останніми даними Національної книги пам’яті жертв Голодомору в Україні, у Кобеляцькому районі від голоду 1932-1933 років померли тисячі мешканців різного віку, встановленими є імена лише 2 тис. 503 осіб. Не надто кращими були справи у тодішньої «еліти» - тих місцевих керівників, хто не виконував поставлене вищим керівництвом Комуністичної партії завдання по хлібозаготівлі, очікували у більшій мірі надумані звинувачення та табори.

Герой нашої сьогоднішньої розповіді певний час був одним з керівників району, однак це не врятувало його від смерті.

 

Історична довідка

 

Кирило Гаврилович Ляшенко народився у 1895 році в селі Павлиш (за іншими даними – Павлівка) Онуфрієвського району Полтавської області (зараз – місто Новоукраїнка, Кіровоградська область).

 

«Вступив до партії у 1917 році. Вів активну боротьбу з  білогвардійщиною, організовував партизанські загони, у яких приймав участь. У 1919 році втік з-під розстрілу, а його старшого брата стратили», - розповідала у своєму листі Першому секретарю ЦК КПРС Микиті Хрущеву, датованому 5 липня 1957 роком, дружина Ляшенка Варвара.

 

 

Через рік чоловіка направили працювати секретарем у Новогеоргівський (тепер Світловодський) район теперішньої Кіровоградської області. Далі – навчання у Харкові (Комуністичний університет імені Артема), після чого робота у Кривому Розі (завідуючий навчальною частиною партійної школи – прим. автора).

 

На початку 1930-х відправлений на Полтавщину, більша частина якої тоді відносилася до Харківської області. Призначення – керувати Кобеляцьким районом.

 

Колоски

 

Початком Голодомору в Україні деякі історики вважають так званий Закон «про п'ять колосків», який мав повну назву «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року. Згідно з документом, всі причетні до «розкрадання колгоспного і кооперативного майна» могли бути розстріляні з конфіскацією всього майна або позбавленні волі мінімум на 10 років.

 

Однак все розпочалося 4-ма місяцями раніше: 19 квітня 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «про насіннєву позику Україні». Безвідсоткова позика цілій країні, щоправда з одним «але»: лише з «централізованих ресурсів всередині України». Якщо говорити простими словами, держава забирала основну частину зерна, а селянам дозволяла використовувати лише власні зібрані запаси (обмеження - 12 тис. тонн і лише 3 тис. тонн для допомоги колгоспникам). На допомогу з інших республік було годі сподіватися. Вже у травні на території України не було запасів борошна – почався голод.

 

«Кобеляцька справа»

 

Хмари почали згущатися над головою керівництва Кобеляччини у листопаді 1932 року, коли секретар Харківського обкому Роман Терехов відправив спеціальну комісію до Кобеляк, аби дізнатися «інформацію на місці».

 

«Якщо в Сахновщинському районі ми зіткнулися з опортуністичною сліпотою районного керівництва, з втратою класової пильності з боку секретаря РПК, з вірою на слово куркульським керівникам колгоспів, з невмінням розкрити маневри кулака, то у Кобеляках ми зіткнулися з фактом прямої зради партії з боку керівника партійної організації, свідомої організації секретарем РПК Ляшенко саботажу хлібозаготівель.

Початковий план хлібозаготівель Кобеляцького району був встановлений обкомом на рівні 14 тис. 300 т, в тому числі колгоспному сектору – 12 тис. 500, одноосібного – 1 тис. 800 т.

 

Знижений план хлібозаготівель по Кобеляцькому районі зараз дорівнює 9 тис.300 т, в тому числі по колгоспному сектору - 8 тис. т, за одноосібним – 1тис. 300 т.

Вилучення з 1 га - 2,6 ц. Заготовлено в минулому році 15 тис. т. Із зіставлення цих двох цифр (план цього року 9 тис. 300 т і план минулого року 15 тис. т) видно, що Кобеляцький район в цьому році отримав аж ніяк не перебільшений план.

 

Незважаючи на цей факт, на 15 листопада план хлібозаготівель по Кобеляцькому району був виконаний на 32,8%, в т. ч. по колгоспах - 35,2%».

 

(з листа Терехова Генеральному секретарю ЦК КП(б)У Станіславу Косіору, 13 грудня 1932 року)

 

Тут слід трішки відступити та для молодого покоління уточнити наступне: 80 років тому за невиконання вимог вищого керівництва людина могла не тільки втратити роботу, а й життя. Для цього треба було не так вже й багато – документ, який підтверджує, що місцевий керівник «самовільно не виконує план верхів».

 

У 1932 році це легко було зробити. Держава забрала все зерно у селян, а замість того, щоб їх допомогти, вимагала повернути борг (дотації) та окрім цього перевиконати план хлібозаготівель. На людей, які намагалися бодай щось з їжі собі залишити, інтенсивно писалися справи. Не стали виключенням Кобеляки, про справу якої дізнався навіть Йосип Сталін.

 

«Не менш загрозливі розміри досягли по Кобеляцькому районі торгівля і спекуляція хлібом. Хліб абсолютно безкарно продавався на базарах, його продавали під виглядом зерна для посіву колгоспи один одному: наприклад, колгосп «Червона Україна» продав МТС і колгоспу ім. Петровського 41 ц хліба, обміняв на цвяхи та інші матеріали 14 ц, а в цілому 55 ц, і в той же самий час колгосп відмовляється виконувати план хлібозаготівлі, мотивуючи відмову відсутністю хліба»

(з листа Терехова Генеральному секретарю ЦК КП(б)У Станіславу Косіору, 13 грудня 1932 року)

 

«Розслідування»

 

Вирок по «Кобеляцькій справі» зачитували у суді Кобеляк 23-25 грудня 1932 року. На лаві підсудних з колишнього керівництва району окрім Ляшенка опинилися Федір Бем (голова райвиконкому), Іван Обидала (член президії райвиконкому и кандидат бюро райпарткому), Йосип Винокуров (голова райколгоспспілки), Василь Павлов (зав. відділом постачання райвиконкому), Андрій Гарагуля (член президії райвиконкому) та Сергій Лук’янов (голова райспоживспілки).

 

 

«Кобеляцький р-н Харківської обл. колективізований на 80%. В минулому 1931 р. виконав повністю план продажу державі хліба в кількості 15 тис. тон.

 

У 1932 р. весь час ганебно відставав і майже завжди посідав останнє місце по області у виконанні наданого хлібозаготівельного плану. Якщо в минулому році план був 15 тис. т, то план в 1932 р. надано менший на 38% і остаточно встановлено по колгоспах 8 тис. т, по одноосібному сектору 1 тис. 300 т, а разом 9 тис. 300 т.

На підставі зізнань підсудних і всіма матеріалами справи доведено, що Кобеляцький р-н мав цілком реальний план й всі умови для виконання такого повністю і в термін.

 

Судовим слідством встановлено, що, не дивлячись на велике зменшення урядом хлібозаготівельного плану проти минулого року, його повну реальність, районне керівництво в особі секретаря райпарткому – члена президії райвиконкому Ляшенка, голови райвиконкому Бема й директора МТС – члена президії райвиконкому и кандидата бюро райпарткому Обидала з самого початку хлібозаготівлі стало на шлях саботажу. Ляшенко ще в серпні місяці при одержанні плану виступив із доведенням про нереальність такого.

Ляшенко, Бема, Обидало з самого початку хлібозаготівель не повели належної боротьби із втратами, розкраданням, не мобілізували маси на організаційногосподарче зміцнення колгоспів, ігнорували масову роботу, чим дали змогу класовому ворогу – куркулю - розводити меншовицький настрій в районі.

 

Замість боротьби за виконання плану повністю й в термін Ляшенко, виступаючи на різних районних нарадах, закликав «везти хліб», «здавати хліб», а не мобілізував на виконання плану повністю та в термін, що було прийнято як директива секретаря райпарткому, члена президії райвиконкому не поспішати з виконанням плану, й тому в районі панував самовплив. У жовтні було здано лише 6% місячного завдання, а в листопаді 11%, а на 15.ХІ район виконав тільки 32,8% річного плану, в тому числі по колгоспах – 35,2%, одноосібних – 17,8% й твердих завданнях – 14,3%», - йдеться у тексті вироку.

 

 

У підсумку Кирилові Ляшенку дали 10 років таборів («позбавлення волі у виправно-трудових таборах у далеких місцевостях Союзу»), Федору Бему та Івану Обидалі – по 8, Йосипу Винокурову – 10, Василю Павлову та Андрію Гаргулі – по 5, а Сергію Лук’янову – 2 (умовно, але заборонено три роки займати високі посади).

 

Виправдання

 

У 1930-х 10-річний термін ув’язнення досить часто значив вірну смерть. Однак доля несподівано зробила подарунок Ляшенку – його справу переглянули. Колишньому керівнику Кобеляччини зменшили термін ув’язнення до 5 років, але вже через два, у 1934-у,  чоловік вийшов на волю.

 

Згодом переїхав до Полтави, де влаштувався інспектором відділу кадрів Полтавського земельного відділу, у якому пропрацював до 1938 року. Тоді ж його відновили у лавах РКП(б).

 

Репресії

 

Варвара Ляшенко, дружина:

 

«Мого чоловіка арештували органи полтавського НКВС у липні місяці. У тюрмі він просидів півтора місяці, після особливої наради його вивезли у невідомому напрямку. Куди саме, мені не сказали, але зазначили, що йому дали 5 років».

 

Сам Ляшенко про ті події розповідав таке:

 

«26.7.1938 року я був арештований та після майже 25-денного допиту мені пред’явили жахливе звинувачення про належність до правотроцькіської контрреволюційної організації. Будучи допитуваним декількома слідчими, я категорично заперечував свою участь, але після застосувань фізичних мір впливу, підписав запропонований мені протокол, не знаходячи виходу зі створеної ситуації.

 

Мене піддавали нечуваним знущанням: поклали на підлогу з папером і олівцем та били ніжкою від стільця, били дубовою лінійкою по голенням, голові, у живіт, заставляли лазити рачки по кімнаті ...», - написав у листі на ім’я Йосипа Сталіна чоловік.

 

Згідно з архівними справами, «свідчення», вибиті за допомогою тортур, дорого коштували партійному керівництву області. Наприклад, Удовіченко (тодішній другий секретар Полтавського облкому) та Петр Сенюк (завідуючий сільськогосподарським відділом) отримали вищу міру покарання. Така сама доля спіткала Івана Федорченка (начальник Полтавського обласного земельного управління) та його замісника Гуренка.

 

 

Суд на Ляшенком відбувся 11 жовтня 1939 року. Підсумок – 8 років таборів.

 

Смерть

 

Для відбуття покарання чоловіка відправили до сумновідомого Севвостлагу (укр. Північно-Східний виправно-трудовий табір). Саме там у свій час відсиджували власні терміни ув’язнення майбутній конструктор космічних кораблів Сергій Корольов, поет Осип Мандельштам та російський кіноактор Георгій Жжонов.

 

У 1940 році на ім’я Голови НКВС Лаврентія Берії надійшов лист від дружини Ляшенка (а ще раніше – він нього особисто), у якому жінка вимагала виправдати чоловіка.  Розпочалося додаткове розслідування справи, яке визначило, що колишній уповноважений 2-го відділу УНКВС Фишман дійсно прикладав силу до Ляшенка, а самі звинувачення були надуманими.

 

 

20 травня 1941 року слідчий управління НКВС по Полтавській області , молодший лейтенант Ганечко виправдав Кирила Ляшенка через «недоведеність складу злочину» та наказав того ж дня його звільнити. Запізно - чоловік помер за місяць до цього (25 квітня).

 

 

Реабілітація

 

Протягом наступних років Варвара Ляшенко з Полтави та Львова, до якого вона разом з дітьми переїхала у 1950-х, писала листи на ім’я керівництва Комуністичної партії, прохаючи виправдати чоловіка, щоправда тривалий час безрезультатно.

 

«Реабілітація вкрай необхідна як для залишених дітей у їхньому житті та роботі, тому що вони ще молоді і життя їхнє ще попереду, так і для мене - як залишеній дружині віку 62 років на предмет отримання пенсії».

(з листа Варвари Ляшенко Першому секретарю ЦК КПРС Микиті Хрущеву 2 липня 1957 року).

 

14 серпня того ж року справу щодо звинувачення у «терористичній роботі» (1938 рік) остаточно закрили, однак лише 21 березня 1990 року Кирила Ляшенка було повністю реабілітовано у партійному відношенні (посмертно).

 

 

Автор висловлює вдячність адміністратору інформаційно-довідкової зали сектору архівного забезпечення УСБУ в Полтавській області Олені Євдокімовій за допомогу у створенні матеріалу.

 

Також читайте:

 

Кобеляки – 1942: трагічні сторінки історії єврейства (частина 1)

 

Кобеляки – 1942: трагічні сторінки історії єврейства (частина 2)

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua