Нацистська окупація Кобеляцького району: повна хроніка, архіви та списки (частина 2)

Деталі

Четвер, 30 липня 2026, 16:24

У продовженні розповіді реконструюємо хроніку трагічних подій, які назавжди увійшли до історії Кобеляцького району.

 

 

 

У першій частині матеріалу розповідалося про початок окупації, гебітскомісаріат, долю місцевих мешканців німецької Служби безпеки, а також жандармерію.

 

Місцева поліція

 

Начальниками поліцейського відділку за годину окупації були Константин Йордан (Іордан) — фін за національністю, та Іван Галь. Помічник начальника Василь Супрун за радянськими документами вважався «відомим катом» Кобеляк.

 

«Днів через 10 після захоплення німцями Кобеляк поліцією проводилася реєстрація всіх чоловіків міста. Це було у вересні 1941 року.

Після того, як я пройшов реєстрацію, мені помічник начальника поліції Супрун запропонував улаштуватися на роботу на посаду поліцейського.

 

Я погодився, і з кінця вересня мене зарахували на посаду з окладом 200 рублів на місяць. За два місяці підвищили — назначили старшим поліцейським (250 рублів). Пропрацював 5 місяців до лютого 1942 року. Через арешт гестапо (відсидів 28 днів — прим. автора) був звільнений з поліції. Звинувачували мене в тому, що я нібито дав можливість єврею Бергеру під час відлову євреїв втекти. Пізніше Бергер німцями був спійманий та розстріляний, а мене відпустили. 

Восени 1942 року за пропозицією начальника поліції я знову влаштувався на посаду поліцейського, але за місяць звільнень за розпорядженням жандармерії. Причини мені невідомі», — розповів на допиті після війни поліцейський Єгор Соловей, котрий до кінця окупації працював контролером у місцевому театрі.

 

Німецька карта Кобеляцького району (1941)

 

Місцева поліція складалася з мешканців, які погодились співпрацювати з новою владою. Вони брали участь у каральних акціях, одна з найвідоміших — вбивство єврейського населення міста на території урочища «Пісок» у 1942 році.

 

Гітлерівський порядок у дії: історія сумновідомого міського голови Кобеляк

 

Після завершення окупації слідчим вдалося встановити імена та прізвища переважної більшості поліцейських районів.

 

Перелік поліцейських та тих, хто працював у Кобеляцькій поліції у 1941 – 1943 роках (список 1). Дані станом на початок розслідування (1944 рік)

 

№	Прізвище, ім'я та по батькові	Посада	Місце проживання	Місце знаходження (на момент розслідування)
1	Йордан (або Іордан) Константин Арвідович	поч. поліції	м. Кобеляки	арешт (ВМН)
2	Супрун Василь Юхимович	зам. поч. поліції	м. Кобеляки	втік з німцями
3	Галь Іван Антонович	-	-	-
4	Гніда Віктор Гнатович	-	-	-
5	Асауленко Олександр Омелянович	поліцейський	-	арешт
6	Бутко Олександр Ксенофонтович	-	-	-
7	Бабенко Яків Андрійович	-	-	арешт
8	Білоненко	-	-	-
9	Білаш Микола	-	-	-
10	Белаш Георгій	-	-	-
11	Белаш Леонід	-	-	-
12	Беркута Георгій	-	-	-
13	Берізка Семен	-	-	-
14	Баглай Олексій Тарасович	-	-	-
15	Біловод Феодосій Петрович	-	-	-
16	Білаш Іван	-	-	арешт
17	Бондаренко Євген Антонович	Поч. паспортного столу	м. Кобеляки	-
18	Варич Петро Федотович	Поч. поліцейського дільниці	м. Кобеляки	-
19	Василенко Михайло Гаврилович	-	-	-
20	Василенко Митрофан	-	-	-
21	Галь Іван Іванович	поліцейський	с. Таранушичі	-
22	Гриценко Григорій	-	с. Бродщина	-
23	Гриценко Іван	-	-	-
24	Гладюхатій Іван Максимович	-	м. Кобеляки	-
25	Головашенко Тимофій Тарасович	-	с. Перегонівка	арешт
26	Галь Іван Іванович	викладач поліцейської школи	-	-
27	Дробитько Василь	поліцейський	м. Кобеляки	-
28	Данко	-	-	-
29	Доценко Павло Давидович	-	с. Павлівка	арешт
30	Дабарський Іван Іванович	Поч. поліцейської дільниці	ст. Кобеляки	-
31	Деренченко Леонід	поліцейський	-	-
32	Дрофа Михайло Трохимович	-	-	-
33	Ємець Сергій Михайлович	-	-	арешт
34	Заїка Григорій Федорович	-	м. Кобеляки	арешт
35	Закупра Іван Олександрович	-	-	-
36	Захарченко Борис Семенович	поліцейський	м. Кобеляки	-
37	Кузенко Григорій	-	с. Суха	-
38	Калюжний Василь	-	м. Кобеляки	-
39	Кучер Василь Антонович	-	с. Вовча	-
40	Казанко Андрій	-	с. Розсіпалівка	-
41	Кузенко Василь	-	с. Суха	-
42	Котенко Прокоп	-	с. Бродщина	-
43	Козин Степан	-	м. Кобеляки	-
44	Кумпан	-	м. Кобеляки	-
45	Каблучка	-	с. Перегонівка	-
46	Клочко Микола	-	м. Кобеляки	-
47	Лісній Григорій	-	с. Красне	-
48	Лісній Трохим Іванович	-	с. Павлівка	арешn
49	Мохунь Григорій	-	м. Кобеляки	арешт
50	Мокрий Михайло Павлович	-	м. Кобеляки	арешт
51	Ніколенко Семен Григорович	-	-	-
52	Ніколенко Михайло Григорович	-	-	-
53	Немченко	-	с. Василівка	-
54	Набрякло Григорій	поч. поліцейської дільниці	с. Білики	-
55	Набряко Микола	поліцейський	-	-
56	Оніпенко	-	с. Розсіпалівка	-
57	Прокопчук Євген	поліцейський	м. Кобеляки	-
58	Пилипенко Василь	викладач школи поліції	м. Кобеляки	-
59	Пастухов Андрій Макарович	поч. поліцейської дільниці	м. Кобеляки	арешт
60	Піхуля Остап	поліцейський	-	-
61	Передерій Михайло	-	-	-
62	Пшеничний Константин	-	-	-
63	Пшеничний Павло	-	-	-
64	Рибка	-	-	-
65	Рябокобила Тимофій Пилипович	-	-	-
66	Сабадір Іван Степанович	варто поліції	-	-
67	Сабадір Григорій Степанович	поліцейський	-	-
68	Соловей Григорій	-	-	ареш
69	Стокоз Григорій	-	с. Суха	-
70	Супрун Іван	-	с. Сухінівка	-
71	Стокоз Дмитро Іванович	-	с. Суха	арешт
72	Северин Іван Іванович	-	с. Павлівка	арешn
73	Сандулов Михайло	-	-	-
74	Супрун Яків	-	с. Розсіпалівка	-
75	Трохименко Юхим Михайлович	-	Сухінівка	арешт
76	Тайкало Іван Васильович	-	м. Кобеляки	-
77	Ткаченко Федір	поліцейський	м. Кобеляки	арешт
78	Таранушич Степан Федорович	-	с. Суха	-
79	Талавіра	-	м. Кобеляки	-
80	Чабан Євстафій Іванович	Поч. поліцейської дільниці	с. Суха-Маячка	-
81	Черевко Остап Федорович	поліцейський	м. Кобеляки	-
82	Червоній Олександр Іванович	-	-	-
83	Чубенко Микола Іванович	-	-	-
84	Чубенко Іван Михайлович	-	-	-
85	Шабала Іван	-	с. Суха	-
86	Шабельник Іван	-	м. Кобеляки	-
87	Шабельник Константин	-	-	-
88	Шабельник Микола	-	-	-
89	Шабельник Іван Ананійович	-	с. Перегонівка	-
90	Філоненко Григорій	-	м. Кобеляки	-
91	Філоненко Павло	-	-	-
92	Філоненко Данило	-	-	-
93	Федоренко Павло	-	с. Комарівка	-
94	Фесенко Анатолій	-	-	-
95	Христовий Петро Гаврилович	-	с. Дрижина Веслування	арешт
96	Логвін Василь Григорович	-	с. Білики	арешт
97	Бугаєнко Михайло Данилович	поліцейський	с. Кущ-Кущі	-
98	Колесник Антон Васильович	-	с. Суха

 

 

Перелік поліцейських та тих, хто працював у Кобеляцькій поліції у 1941 – 1943 роках (список 2) Дані станом на початок розслідування (1944 рік)

 

№ з/п	Прізвище, ім'я та по батькові	Займана посада	Місце проживання	Місцезнаходження (на період розслідування)
1	Андрійко Семен Федорович	поліцейський	с. Розсіпалівка	у Червоній Армії
2	Байбара Микола Федорович	" -	с. Суха Маячка	втік з німцями
3	Блощинський Іван Федорович	" -	с. Василівка	у Червоній Армії
4	Бондаренко Іван Миколайович	" -	с. Василівка	у Червоній Армії
5	Бринза Ілля Семенович	" -	с. Красне	у Червоній Армії
6	Букай Василь Т.	" -	" -	" -
7	Боровик Сергій Піндайович	" -	с. Білики	втік з німцями
8	Варич Петро Васильович	" -	с. Павлівка	арешт
9	Вадявський Федір Григорович	" -	с. Білики	с. Білики
10	Гудзь Іван Омелянович	" -	с. Розсипалівка	втік з німцями
11	Гапон Самійло Степанович	" -	с. Білики	с. Білики
12	Галь Василь Антонович	" -	с. Таранушичі	с. Таранушичі
13	Говрухін Павло	" -	с. Красне	в Червоній Армії
14	Гак Сергій Романович	" -	с. Білики	втік з німцями
15	Гресь Михайло Олексійович	" -	с. Комарівка	" -
16	Гунжель Макар Іванович	" -	с. Вовча	" -
17	Доценко Павло Давидович	" -	с. Павлівка	заарештований
18	Дегтяренко Іван Петрович	" -	с. Суха Маячка	втік з німцями
19	Дрига Филип Порфирович	" -	с. Дрижина Гребля	с. Дрижина Гребля
20	Дрига Василь	" -	с. Золотарівка	в Червоній Армії
21	Довбня Павло Іванович	" -	с. Бутенки	втік з німцями
22	Жук Олександр Григорович	" -	с. Білики	в Червоній Армії
23	Жовтяк Андрій Андрійович	" -	с. Білики	втік з німцями
24	ЗАРЧЕНКО Андрій Пилипович	" -	с. Золотарівка	с. Золотарівка
25	Зацеркляний Борис Фатович	" -	с. Вовча	втік з німцями
26	Іванов Іван Прокопович	поліцейський	с. Галі	арештований
27	Копилець Петро Степанович	"	с. Дрижига Гребля	ст. Кременчук
28	Кучер Іван Костянтинович	"	"	втік з німцями
29	Крайник Семен Федосійович	"	с. Суха Маячка	арештований
30	Кириченко Григорій Т.	"	"	у Червоній Армії
31	Концара Єгор	"	с. Розсипалівка	вдома
32	Кичка Олексій Д.	"	"	в Червоній Армії
33	Козенко Андрій Олександрович	"	с. Таранушичі	втік з німцями
34	Краснобрижик Андрій	"	с. Павлівка	у Червоній Армії
35	Колесник Микола Степанович	"	"	втік з німцями
36	Коваленко Гаврило Дмитрович	поліцейський	с. Комарівка	в Червоній Армії
37	Крупа Григорій Салифонович	"	с. Вовча	вдома
38	Кузменко Григорій Захарович	"	"	в Червоній Армії
39	Кадацький Іван Петрович	"	с. Бутенки	втік з німцями
40	Копелець Данило Федорович	"	с. Рубани	арешт
41	Костенко Іван Іванович	"	с. Великі	вдома
42	Кусайко Демид Васильович	"	"	"
43	Ларин Кузьма Єрофійович	"	с. Комарівка	втік з німцями
44	Ладатко Михайло Олександрович	"	с. Дрижина Гребля	"
45	Литвин Іван Прокопович	"	"	"
46	Лісний Олексій Йосипович	"	с. Василівка	"
47	Лісний Андрій Григорович	"	"	в Червоній Армії
48	Лінник Семен Іванович	"	"	арешт
49	Лісовський Семен Федорович	"	с. Бродщина	втік з німцями
50	Лісний Трохим Іванович	"	с. Таранушичі	вдома
51	Литвиненко Іван Іванович	"	с. Павлівка	арешт
52	Микуля Іван Федорович	"	с. Золотарівка	втік з німцями
53	Мулька Григорій Іванович	"	с. Василівка	в Червоній Армії
54	Мосиенко Володимир Макарович	"	с. Павлівка	в Червоній Армії
55	Малина Єлисей Якович	поліцейський	с. Великі	втік з німцями
56	Матвієць Микола Іванович	"	с. Вовча	в Червоній Армії
57	Омельченко Дмитро Олексійович	"	с. Дрижина	вдома
58	Онищенко Григорій Карпович	"	с. Василівка	в Червоній Армії
59	Отечко Юрій Тимофійович	"	с. Великі	втік з німцями
60	Подовжний Григорій Зіновійович	"	м. Кобеляки	"
61	Песиголовець Григорій А.	"	с. Розсипалівка	в Червоній Армії
62	Пугач Олександр Павлович	"	с. Бутенки	в Червоній Армії
63	Похил Олексій Степанович	"	с. Бутенки	втік з німцями
64	Пучка Петро Филимонович	"	с. Великі	вдома
65	Петренко Лука Юхимович	"	"	в Червоній Армії
66	Примаченко Андрій Гаврилович	"	с. Золотарівка	в Червоній Армії
67	Проскурня Григорій Іванович	"	с. Таранушичі	втік з німцями
68	Паливець Микола	"	с. Красне	в Червоній Армії
69	Ухий (або Сухий) Григорій Семенович	"	с. Суха Маячка	вбитий на фронті
70	Скрильник Василь Семенович	"	с. Дрижина Гребля	с. Нові Санжари
71	Салифанов Василь	"	с. Розсипалівка	в Червоній Армії
72	Скорик Григорій Іванович	"	с. Таранушичі	"
73	Санжаровець Семен	"	с. Красне	в Червоній Армії
74	Сергієнко Афанасій	"	с. Бутенки	"
75	Тищенко Дмитро Васильович	"	м. Кобеляки	втік з німцями
76	Тараненко Юхим	"	с. Красне	"
77	Тищенко Михайло Т.	"	с. Вовча	"
78	Тищенко Яків Васильович	"	"	"
79	Тищенко Григорій Васильович	"	"	"
80	Тищенко Яків Омелянович	"	"	"
81	Триполець Федір	"	с. Сухинівка	в Червоній Армії
82	Титянич Петро Семенович	"	с. Розсипалівка	"
83	Тарамнич Степан Д.	поліцейський	с. Таранушичі	втік з німцями
84	Христун  Юхим Климович		с.Комарівка
85	Хряпа Петро		с. Дрижина Гребля	арешт
86	Чапал Іван Федотович	"	с. Суха Маячка	арешт
87	Шмигло Мойсей Іванович	"	"	убитий на фронті
88	Шатух Павло П.	"	с. Розсипалівка	в Червоній Армії
89	Шарий Микола Олександрович	"	с. Павлівка	в Червоній Армії
90	Шпорт Микола Васильович	"	с. Вовча	втік з німцями
91	Щербак Костянтин	"	с. Сухинівка	в Червоній Армії
92	Щербак Петро Федорович	"	с. Білики	вдома

 

Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина І)

 

Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина ІІ)

 

Список обслуговуючого персоналу Кобеляцької (німецької) поліції:

 

-  Дем’ян Литвинов (конюх) – проживав у Юрівці;

 

-  Григорій Іванович Никоненко (столяр) – вул. Ворошилова;

 

-  Олександра Савенко (прибиральниця) – Юрівка;

 

-  Володимир Сердюк (конюх) – Ковжежа.

 

Після війни значна кількість поліцейських та їхніх родин втекли з району, а ті, хто залишився, отримали реальні терміни увʼязнення. Лише начальника поліції Костянтина Йордана у 1945 році засудили до вищої міри покарання — розстрілу.

 

Історії деяких поліцейських, яких розшукували після війни

 

«…Джерелу відомо, що в період окупації Полтавської обл., Кобеляцького району, с. Вовча, ЖОРНЯК Антон Сидорович, народження приблизно 1918–1921 рр. (точно джерело не пам'ятає), уродженець цього ж хутора Вовча, в період окупації з 1941 по 1943 рр. був поліцаєм у цьому районі. Джерелу відомо, що він перебував у хороших стосунках з поліцейським ДАБАРСЬКИМ, доля якого невідома. Після визволення радянською армією у 1943 р. ЖОРНЯК А.С. переховувався і не з'являвся на хуторі до 1947–1948 років.

Приблизно в цей час джерело спостерігало, як проходило затримання Жорняка у його будинку на хуторі. При затриманні брав участь дільничний міліціонер Кобеляцького відділення міліції т. ЧУМАЧЕНКО. При затриманні ЖОРНЯК втік з дому зі зброєю, і джерело чуло звук пострілу. Після цього в селі говорили, що ЖОРНЯК переховувався, але через деякий час був заарештований, проте з-під варти втік.

 

Потім у селі говорили, що він був спійманий і переданий суду. Суд засудив його до 25 років позбавлення волі. Приблизно в 1954–1956 рр. у селі ходили чутки, що ЖОРНЯК працював десь у Донбасі…

Джерело перебувало у відпустці з 21 липня 1959 р. по 18 серпня цього ж року, в цьому ж районі в с. Вовча у своєї матері. Одного разу до матері джерела зайшла мати ЖОРНЯКА А.С., яка розповіла, що ЖОРНЯК А.С. в даний час проживає в Херсонській області, де працює, одружений, має дітей; мати ЖОРНЯКА була у нього в гостях і повернулася днями, тобто 17 липня цього року. Джерелу відомо, що ЖОРНЯК А.С. на хуторі ніколи не з'являвся…»

 

(З агентурного донесення джерела «Руденко», 15.09.1959)

 

10 червня 1948 року Військовий трибунал військ МВС по Полтавській області на підставі ст. 54-1 «а» КК УРСР засудив до 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, з ураженням у правах на 5 років, без конфіскації майна за відсутністю такого ЩЕРБАКА Петра Федоровича, 1922 року народження, уродженця с. Щербаки Полтавського району Полтавської області, громадянина СРСР, з робітників, українця, безпартійного, який до арешту працював на станції Полтава-Південна робітником. У Радянській армії не служив.

 

Вироком Військового трибуналу Щербак визнаний винним у тому, що, залишившись проживати на тимчасово окупованій німецькими військами території, зрадив Батьківщину: у вересні 1942 року поступив на роботу поліцейським у Білицьку кущову поліцію Кобеляцького району Полтавської області, прослужив на цій посаді до квітня 1943 року, а у травні 1943 року добровільно виїхав на роботу в Німеччину і після капітуляції німецько-фашистських військ проживав в американській зоні окупації Німеччини.

 

Будучи поліцейським, Щербак мав на озброєнні гвинтівку і проявив себе як активний німецький пособник: проводив арешти радянсько-партійного активу, брав участь у затриманні осіб, що ухилялися від поїздки в Німеччину, та конвоюванні їх на збірний пункт у м. Кобеляки.

 

Свідок КРИС Роман Афанасьєвич у судовому засіданні розповів:

 

«...У лютому 1943 року підсудний ЩЕРБАК з поліцейським КОСТИРОМ з'явився до мене на квартиру, арештували мене, а при конвоюванні заарештували й громадянина БЄЛКОНЯ Федора, і обох нас конвоювали в кущову поліцію».

 

У листопаді 1942 року Щербак арештував громадянку КУЗЬМЕНКО Марію Іванівну, яка переховувалася від поїздки в Німеччину, та конвоював її на збірний пункт.

 

Допитана як свідка гр-ка Кузьменко в судовому засіданні показала:

 

«...У листопаді 1942 року я була призначена на роботу в Німеччину і, не бажаючи їхати, весь час переховувалася. Підсудний, з метою арешту, неодноразово приходив за мною в мою квартиру, але одного разу рано вранці він застав мене вдома, арештував і відправив на збірний пункт. Тоді зі мною з нашого села було відправлено понад 50 людей, і Щербак разом з іншими поліцейськими конвоював нас у м. Кобеляки».

 

Крім того, Щербак проводив обшуки у місцевих жителів, ніс озброєну охорону залізничної лінії і дороги.

 

У судовому засіданні Щербак у пред'явленому йому обвинуваченні визнав себе винним повністю і показав:

 

«У лютому 1943 року я спільно з поліцейським КОСТИРОМ, за розпорядженням начальника поліції ПИХУЛІ, арештував радянських активістів КРИСЯ і БЄЛКОНЯ і доставив їх у кущову поліцію. Я також визнаю себе винним у тому, що восени 1942 року брав участь у відправці молоді на роботу в Німеччину».

 

Згодом термін ув'язнення йому скоротили до 6 років, після чого випустили на волю. 

 

 

ГФП 719 або Гестапо

 

 

Визначення «гестапо» з часів Другої світової війни міцно асоціюється з тортурами та вбивствами людей, які становили загрозу для німецької влади. В історії Кобеляччини одні з найтемніших часів цілого покоління мають власних авторів — ГФП 719 або GFP 719 (Gruppe Geheime Feldpolizei 719). Це так звана німецька таємна поліція, або, як називали її місцеві мешканці, гестапо. Її представники стали винуватцями найстрашніших злочинів.

 

Погон представника ГФП

 

Кобеляки – 1942: трагічні сторінки історії єврейства (частина 1)

 

З агентурного донесення агента «Зоя» під грифом «цілком таємно» начальнику 2-го відділу УНКВС Полтавської області (29 липня 1944 року):

 

«Місто Кобеляки було окуповане німцями 15 вересня 1941 року, відразу ж після окупації управління в місті належало військовим властям — військовим комендатурам, які перший час швидко змінювалися, а потім одна стала на тривалий час. Разом із комендатурами у Кобеляки прибула німецька контррозвідка ГФП — таємна польова поліція (номер її не пам'ятаю). Люди називали її просто гестапо. Коли вона прибула в Кобеляки, точно дати не знаю, але я особисто дізналася, що ГФП функціонувала у Кобеляках з жовтня 1941 р. Група розміщувалася в будинку № 25 або 26 по вул. Шевченка, у будівлі колишнього НКВС, і перебувала в Кобеляках до кінця серпня 1942 р., тобто до встановлення цивільної (німецької) влади. З початку вересня була встановлена цивільна влада і прибула жандармерія, а ГФП виїхала.

 

Офіцери ГФП носили загальновійськову форму; який склад, їхні прізвища, за винятком керівника, нікого не знаю. Комісар ГФП (шеф) — ШЕФЛЕР — у якому званні, не знаю. У віці років 40–45. Зросту вище середнього, худорлявий блондин, обличчя довгасте, худорляве, ніс та очі не пам'ятаю, носив окуляри.

 

З числа обслуговуючого персоналу і осіб, що відвідували будівлю ГФП, нікого не знаю, за винятком Надії ТАРАНОВОЇ, яка часто бувала в ГФП і взагалі у військових комендатурах, вона завжди знала про всі новини Кобеляк».

 

.

Агентурне повідомлення

Значок представника ГФП

 

Список керівного складу ГФП № 719 (м. Кобеляки)

 

- Отто Шефлер (капітан) – комісар групи;

 

- Ликкер (капітан) – помічник комісара;

 

- Шапелер – старший слідчий;

 

- Чашкель – старший слідчий;

 

- Брунтлер – старший слідчий;

 

- Мартен – слідчий;

 

- Чумельбрунер – слідчий;

 

- Каснер – слідчий.

 

Основні завдання ГФП 719: боротьба з радянськими партизанами, контроль населення, арешти та ліквідація підозрюваних у співпраці з підпіллям. Методи: тортури, розстріли, депортації, а також використання інформаторів серед місцевого населення.

 

 

Безпосередні командири Gruppe 719 були офіцерами поліції, прикомандированими до Вермахту. Слід зазначити, що командири та слідчі групи мали досвід роботи в гестапо чи кримінальній поліції Німеччини.

 

«За даними 2-го управління КДБ УРСР, з грудня 1941 по квітень 1942 року у місті Кобеляки дислокувався німецький контрдиверсійний орган ГФП, група № 719, фельдпост (військова пошта) № 38986. Кількість особового складу доходила до 100 осіб, у тому числі комісар групи — німець за прізвищем Шефлер Отто, віком 29–30 років, має звання капітана німецької армії. Окрім [помічників комісара та старших слідчих] група мала до 40 осіб молодших слідчих та від 6 до 12 перекладачів», — йшлося у листі керівництва УКДБ Полтавської області представникам райвідділу КДБ міста Кобеляки від 24 листопада 1944 року.

 

Німецький звіт ГФП-719 за січень 1942 року

 

Після війни обласні слідчі наполегливо вимагали від районних колег розібратися з діяльністю німецької поліції на Кобеляччині. Однак деякі «темні плями» німецької окупації на десятиліття залишалися без відповідей — наприклад, справжня причина масового вбивства євреїв Кобеляк та їхніх дітей на початку 1942 року. Нагадаємо, 21 та 27 січня 1942 року в урочищі «Піски» (на території Кобеляцького лісництва) було розстріляно 101 єврея міста, а в березні їхніх дітей отруїли за допомогою інʼєкцій морфію.

 

У січневому звіті керівництва ГФП, оригінал якого зберігається у Національному управлінні архівів та документації США, зазначено:

 

«У ніч на 19 січня з боку єврейського гетто було обстріляно патруль шуцполіції (охоронної поліції). Встановити особу або осіб, що вчинили напад, не вдалося. Вранці з того самого району було здійснено ще 4 постріли в напрямку робочої команди ГФП (таємної польової поліції). Обстріли не мали результату. Загальний обшук будинків на всій території міста Кобеляки не дав результатів. Оскільки, згідно з обставинами справи, постріли могли бути здійснені лише з кварталу, заселеного виключно євреями, польовий комендант за пропозицією ГФП наказав розстріляти 50 євреїв як репресивний захід, а також запровадив обмеження на пересування для всього цивільного населення».

 

Німецьке повідомлення про розстріл євреїв у Кобеляках (січень 1942)

 

Кобеляки – 1942: трагічні сторінки історії єврейства (частина 2)

 

До цього часу невідомо, хто саме був стрільцем (євреї, партизани, диверсанти чи ін.) і чи була це диверсія у виконанні самих німців.

  

Також встановлена участь таємної німецької поліції у таких подіях (за щомісячними звітами):

 

- 26 грудня 1941 року в Кишеньках заарештовано українця Бобошка за поширення чуток про те, що росіяни щонайбільше за 2 роки виженуть німців з України і що американці спроможні схилити рішення на користь Англії та Росії. Бобошко — колишній партійний функціонер, визнав, що сам не вірив у те, що переказував іншим. Через паніку, яку він спричинив у населеному пункті, де не було німецьких військ, його було розстріляно.

 

- 31 грудня 1941 року на залізничній станції Кобеляки заарештовано сімох людей, які втекли з табору для військовополонених і кілька тижнів блукали окупованою територією. Вони становили загрозу безпеці району та були розстріляні.

 

- 1 січня 1942 року єврейку Канке заарештували в Кобеляках і згодом розстріляли за поширення чуток про те, що Червона армія наблизилася до Кобеляк і німці зазнали поразки.

 

- за відмову від роботи та підбурювання працездатного населення в Іванівці було розстріляно 16 осіб, які мали працювати в колгоспі. Попри наявність теплого одягу та добрий стан здоров'я, вони відмовилися працювати, заявивши, що не хочуть нічого робити для німців.

 

- 17 січня 1942 року в Іванівці заарештовано українця Сороченка, оскільки він, попри триразову вимогу бургомістра та коменданта міліції, приховав мисливську рушницю. Його розстріляли.

 

- 29 грудня 1941 року в Кобеляках заарештовано єврея з Харкова Монастирського, який самовільно виїхав, щоб уникнути реєстрації, вкрав паспорт звільненого військовополоненого та підробив його. Його розстріляли.

 

- 3 січня 1942 року єврейську стоматологиню Демидовну заарештували за підробку документів з метою спробувати перетнути лінії та дістатися до росіян. Її розстріляли.

 

Загалом у січні 1942 року поліцейськими було розстріляно 59 осіб.

 

Дисциплінарні справи та інші інциденти

 

Окрім місцевих мешканців, німці переслідували й власних військовослужбовців:

 

"(У січні 1942 року) поведінка військовослужбовців Вермахту в громадських місцях не давала підстав для нарікань. Здійснено 2 затримання через дезертирство або самовільне залишення частини. Серед затриманих — санітар Люфтваффе Гельмут Гук, який у грудні втік із в'язниці в Кобеляках. Усі військовослужбовці Вермахту, які тоді втекли, знову затримані.

 

- 9 лютого 1942 року в Кобеляках заарештований чоловік приблизно 20 років, ймовірно, етнічний німець з Одеси, який видавав себе за перекладача. Подальше розслідування встановило, що він є українцем з Козельщинського району, колишнім бійцем Червоної армії, який приєднався до партизан. Він покінчив життя самогубством у в'язниці.

 

- 8 лютого 1942 року рядового Альфонса Борша заарештували поблизу Заріченки за дезертирство (він жив в українській родині). Суд польового командування видав ордер на арешт.

 

- 4 лютого 1942 року в Марківці заарештовано чоловіка, який називав себе Крамаренком (виявилося, що це росіянин із паспортом, здобутим незаконно). Його стратили задля безпеки в тилу армії.

 

- 8 лютого 1942 року в Ліщинівці заарештували Капітуса, єврея з Дніпропетровська, який дезертирував з армії та переховувався. Його розстріляли.

 

- 9 лютого 1942 року українця Менайла розстріляли за спробу підбурити співкамерників у кобеляцькій в'язниці та розповіді про успіхи більшовиків.

 

- 3 лютого 1942 року в Мало-Перещепині затримано 7 колишніх червоноармійців. Один із них, українець Хущенко, виявився політруком, який переховував зброю. Його розстріляли.

 

- 11 лютого 1942 року на станції Ліщинівка заарештовано чоловіка, який обміняв речі, викрадені із санітарного поїзда в Полтаві, на продукти. Його розстріляли.

 

- 8 лютого 1942 року в Кобеляках заарештовано трьох українських міліціонерів, які охороняли в'язницю та привласнили майно та кошти ув'язненого єврея (понад 5000 рублів). Головного винуватця розстріляли, спільників залишили у в'язниці з подальшим відправленням на примусові роботи".

 

Капітан Шефлер

 

Підпис Отто Шефлера

 

Розповідь була б неповною без згадки про ключову постать, на якій трималася німецька таємна поліція в Кобеляках.

 

Отто Шефлер (Otto Schöffler) народився 13 березня 1914 року у місті Гайльбронн (Баден-Вюртемберг). Здобув базову освіту, закінчив Школу лідерів поліції у Шарлоттенбурзі (Берлін) за напрямом «кримінальний комісар» (Kriminalkommissar). Поєднання поліцейської освіти та підтримки нацистської ідеології зробило його ідеальним кандидатом для служби в Таємній польовій поліції (GFP). За свою «роботу» він був нагороджений Хрестом воєнних заслуг із мечами.

 

У травні 1945 року GFP-719 відступала через Чехословаччину до американської зони, але була затримана частинами Червоної армії неподалік Праги. В СРСР його засудили до 25 років таборів, проте у 1956 році він був достроково звільнений за домовленістю між СРСР та ФРН.

 

Повернувшись до Німеччини, Шефлер приховав свою участь у каральних акціях і зробив блискучу кар'єру в поліції ФРН, дослужившись до чину старшого радника кримінальної поліції (Kriminaloberrat) у Ландескриміналаматі Баден-Вюртемберга.

 

Проте у вересні 1968 року прокуратура Штутгарта видала ордер на його арешт через розслідування нацистських злочинів. Завдяки лазівкам у тогочасному законодавстві (необхідність доведення «особливої жорстокості» або особистої ініціативи поза наказом) реального тюремного покарання він уникнув. 14 березня 1979 року, наступного дня після свого 65-річчя, Шефлер помер у Штутгарті, і справу було закрито у зв'язку зі смертю підслідного.

 

Інші окупаційні підрозділи в Кобеляках

 

«…За свідченнями заарештованого Кондрата Едуарда Вільгельмовича (1918 р. н., Житомирська обл.), у м. Кобеляки в березні 1943 року протягом трьох місяців дислокувалася Ортскомендатура № 270 (польова пошта № 55688). Начальником комендатури був капітан ФОСТ, а після нього — майор МІНАТ, начальником цивільного відділу — ст. лейтенант, лікар ФІКМАЄР, у якого Кондратюк був перекладачем. Ортскомендатура займалася вербуванням агентури, комплектуванням апарату райуправи і сільських старост…»

(Зі свідчень начальника Кобеляцького РУ НКВС капітана Окнова, 1945 рік)

 

Фольксдойчі

 

 

Під час німецької окупації міста загарбники переслідували осіб, які підтримували радянську владу, а також знищували тих, кого Гітлер вважав «ворогами». Однак існувала так звана каста людей, яка стояла вище за всіх у місті, — їх називали фольксдойчами, або етнічними німцями.

 

Етнічні німці (нім. Volksdeutsche), або фольксдойчі — загальна назва німецьких національних меншин у Європі напередодні та в роки Другої світової війни 1939–1945 років.

 

Реєстрація фольксдойчів під час окупації Кобеляки проходила наступним чином:

 

- усі особи, які мали батька, діда чи бабусю німців і могли це підтвердити документально, реєструвалися при фельдкомендатурі (нім. Feldkommandantur — військова польова комендатура) № 43, що містилася в Кобеляках із листопада 1941 р. по серпень 1942 р., і отримували звідти спеціальні посвідчення.

 

- після того, як фельдкомендатура виїхала, усі списки фольксдойчів разом із документами про походження були передані в жандармерію.

 

- на дітей німецького походження райуправа виплачувала особливу пенсію в розмірі 100–400 рублів на дитину.

 

У жовтні–листопаді 1942 р. усі документи з жандармерії передали до гебітскомісаріату, після чого почалася перереєстрація вже зареєстрованих і реєстрація нових фольксдойчів. Усі охочі приходили особисто до гебітскомісаріату, показували документи, і за особистою згодою гебітскомісара їх заносили до списків фольксдойчів. Їм на руки видавали спеціальні посвідчення, у яких зазначалося, що такий-то громадянин є фольксдойчем, вказувалася кількість членів родини з точними роками народження, а також містилося прохання до всіх організацій надавати цим особам допомогу і захист. За цими посвідченнями комендатура видавала всім фольксдойчам підвищений пайок. До лютого 1943 року пенсія для дітей німців видавалася при райуправі, а потім її скасували — натомість за особистим розпорядженням гебітскомісара призначалася щомісячна або одноразова допомога в розмірі 150–300 рублів.

 

Членами сімей фольксдойчів вважалися також ті особи, чиї дружини або чоловіки мали родичів-німців. Діти вважалися німецької національності незалежно від того, хто саме був німцем — батько чи мати.

  

Як встановило слідство, у Кобеляцькому районі таких родин було понад 30, серед них:

 

- ТАРНАВСЬКИЙ Устин Миколайович. Дружина і донька 1915 р. н. (Сам Тарнавський — поляк за походженням з Галичини, але завдяки знанню німецької мови та своїм зв'язкам вважався німцем). Син Тарнавського був зареєстрований теж як німець, проте його місцеперебування невідоме. Тарнавський помер у вересні 1943 р., а дружина і донька втекли з німцями.

 

- ЙОРДАН Костянтин Арвидович. Дружина, донька, син Борис (працював у 1941–1942 рр. начальником поліції, а потім був переведений заступником голови райуправи; згодом через хворобу залишив цю роботу і був призначений редактором окружної газети, але на самому початку його роботи почалася евакуація. Казав: «Ми тепер як жиди, жидам раніше була привілегія, а тепер нам повинна бути». Втік із німцями).

 

- ЙОРДАН Віктор Арвидович, дружина, донька, сини віком 1–8 років і теща. Лікар-венеролог, працював весь час при венерологічному відділенні лікарні, мав удома приватну практику.

 

- БІЛАШ Олександр і дружина (дружина — німкеня). Колишній інженер, який приїхав у 1942 р. з Харкова, користувався великою повагою у Тарнавського. «Був хабарник, працював окружним будівельним інженером, поводився як великий начальник, від імені гебітскомісаріату приймав громадян тощо». (Втік із німцями).

 

- БІЛАШ Юрій Олександрович і дружина. (Їхній син Олександр працював спочатку перекладачем при біржі праці, потім за підроблені документи щодо видачі продуктів був вигнаний, працював на біржі праці перекладачем, а згодом — у гебітскомісаріаті). (Втекли з німцями).

 

- КРЕТЧ Ольга Іванівна (вихователька). Займалася приватними уроками німецької мови, вела курси німецької мови для фольксдойчів, тимчасово працювала перекладачкою при гебітскомісаріаті. (Виїхала з сім'єю Білашів).

 

- НОВИЦЬКА Юлія, батько та мати (родичка дружини О. Білаша, працювала бухгалтером). Її батько отримував пенсію в розмірі 150 рублів на місяць. (виїхала з німцями).

 

- КАТАЛ (родич дружини О. Білаша, інженер-крісляр, працював при управлінні радгоспів). (Втік із німцями).

 

- ГЕРЦУРТ Ірина Вікентіївна, чоловік і троє дітей (вчителька з Харкова, до Кобеляка приїхала у 1942 р., працювала у кооперативі перекладачкою, а літом 1943 р. стала завідувачкою магазину для фольксдойчів). Її чоловік Времля Віктор був директором фабрики возів та ліжок; під час відступу німців він сжег фабрику і втік.

 

Слід зазначити, що більшість батьківщин фольксдойчів залишили район разом із німцями.

 

 

Центр Кобеляк після окупації (1943 рік)

 

Автор висловлює вдячність адміністратору інформаційно-довідкової зали сектору архівного забезпечення УСБУ в Полтавській області Олені Євдокімовій за допомогу у створенні матеріалу, а також Національному управлінню архівів та документації (National Archives and Records Administration) США та національному меморіалу Голокосту «Яд Вашем» (Із Вашим).

 

Олег ДУБИНА

doa.in.ua

 

(головне фото - ШІ)

 

Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина І)