Рік для працівників ЗМІ регіону вийшов далеко не легким.
В останні години року згадуємо події, про які найбільше говорили мешканці Полтави та області.
Для полтавських політиків рік вийшов досить цікавим, втім обійшлося без фізичного протистояння.
Через помилку саперів майже 76 років тому у Кобеляках під час переправи загинула частина кавалерійського полку на чолі з майором Петром Павловим.
З того часу, як через примхи життя більшість часу проводжу у Полтаві, я почав отримувати докори від знайомих з рідних Кобеляк у тому, що ніби то вже «більше не цікавлюся» історією міста. Можу зі 100% впевненістю сказати, що це неправда:) Інша справа – вільний час, якого насправді стало набагато менше.
Це була вступна частина. А тепер про головне. Наприкінці минулого року отримав листа від Сергія з Києва із запитанням стосовно старого мосту у Кобеляках («чи правда, що його підірвали німці, а під час самого вибуху загинув командир Червоної Армії?»).
Так, вказана інформація відповідає дійсності, щоправда частково.
Історична довідка
У місті, де я народився, однією з головних культурних пам’яток залишається «старий» (Катеринославський) міст. Тут вже багато років випускники шкіл зустрічають «зорьку», а також проходять весільні гуляння.
До нашого часу він дійшов наполовину зруйнованим. Все через криваві події, які розгорнулися 16 вересня 1941 року. Більше про ту історію розповів у своїй книзі «Годы войны. 1941—1943» (М.: Воениздат, 1976) Андрій Гречко – майбутній Маршал Радянського Союзу та міністр оборони СРСР, який восени 1941 року був командиром 34-ї кавалерійської дивізії.
«Пам'ятний і бій під містом Кобеляки. Тут правіше нашої дивізії оборонявся 1053-й стрілецький полк. Кіннотники успішно відбивали спроби передових частин противника прорватися до міста. Але справа піхота під сильними ударами гітлерівців змушена була відходити. Були потрібні термінові заходи, і я направив до піхотинців комісара штабу Н. А. Бойко, якому вдалося зупинити відступаючих.
Для підтримки піхоти було виділено вісім танків Т-34. Танкісти кинулися вперед і разом з піхотинцями відновили становище. Однак противник підкинув свіжі сили, і ми змушені були відійти на лівий берег річки Ворскла.
Тут, на річці, сталася трагічна подія, яка назавжди залишилася в моїй пам'яті. Сталося ось що.
Через Ворсклу по мосту почали переправлятися частини дивізії. Коли більшість вже було на протилежному березі річки, пролунав сильний вибух і міст разом з розташованими на ньому людьми полетів у Ворсклу. Тут загинув і командир 142-го кавалерійського полку майор П. П. Павлов. Все це сталося через те, що сапери-підривники, не маючи зв'язку зі штабом армії і з військами, поквапилися підірвати міст, так як противник уже проривався до річки».
Майор, якого представили до найвищої нагороди СРСР
Вже з впевненістю можна говорити, що 142-м кавалерійським полком у тому бою командував Павлов Петро Павлович – росіянин за національністю, який народився у 1904 році (місце народження за тодішнім територіальним поділом - Калінінська обл., Пушкінський р-н, с. Пашко).
Згідно з нагородним листом, брав участь у боях проти німецько-фашистських загарбників з 15 серпня 1941 року.
«Командиром 142 кп забезпечувалось бездоганне виконання бойових наказів командування дивізії. Своїм особистим прикладом, хоробрістю та відвагою водив командирів та бійців у бій. 4 вересня в боях за Солошине особисто водив полк в атаку проти переважаючих сил противника. З 8 по 13 вересня командуючи полком отримав завдання стримувати переважаючі сили противника у районі Соколки – Просяне, організував вперту оборону та вивів полк з напівоточення, завдавши противнику разючого удар.
16 вересня під час боїв у місті Кобеляки пав смертю хоробрих. Заслуговує нагородження орденом Леніна*», - йдеться у листі.
Що ж стосується місце поховання, то у сповіщенні, яке отримала родина командира, було вказано, що майор «похований на місці бою м.Кобеляки, Полтавська область». Щоправда є одне «але»: у списках поховань бійців, що розташовані у Кобеляцькому районі (його створили у 1991 році працівники місцевого райвійськкомату – прим. автора), місце останнього спочинку командира не вказано…
*Орден Леніна був вищою нагородою СРСР за «особливо видатні заслуги в революційному русі, трудовій діяльності, захисті соціалістичної вітчизни, розвиток дружби і співпраці між народами, зміцненні миру і інші особливо видатні заслуги перед Радянською державою і суспільством».
P.S. Якщо у Вас ще цікаві спогади чи світлини, пов’язані з Кобеляками та районом часів радянсько-німецької війни 1941 – 1945 років – надсилайте на електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. . Їх буде опубліковано!
Читайте також:
Кобеляки 1941-1945. №1. Алея слави
Сторінки історії: як у 1943 році Кобеляки визволяли від німецьких загарбників
Від більшовиків до Незалежності: одна з найстаріших газет Полтавщини святкує сторіччя
80 років пам’яті: історія кобеляцького священика – агента НКВС
Гітлерівський порядок у дії: історія сумновідомого міського голови Кобеляк
Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина І)
Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина ІІ)
Кобеляки – 1942: трагічні сторінки історії єврейства (частина 1)
Кобеляки – 1942: трагічні сторінки історії єврейства (частина 2)
Олег ДУБИНА,
doa.in.ua
Колишньому гравцю «Динамо», «Вердера» та національної збірної України вдалося перетворити одного з аутсайдерів УПЛ на учасника єврокубків.
Далеко не все вийшло, але і за це дякую.