Нестаріючі перлини: кращі фільми класичного Голлівуду

Деталі

Середа, 18 березня 2026, 19:34

Епоха класичного Голлівуду завершилася багато років тому, але про неї досі згадують як про один із найкращих періодів в історії світового кіно. 

 

 

Весь американський кінематограф 1930-х років, часів Другої світової війни та перших мирних десятиліть практично повністю належав «великій п’ятірці» кіностудій: Metro-Goldwyn-Mayer, Paramount Pictures, Warner Bros., 20th Century-Fox та RKO Radio Pictures. Кожен із цих «китів» мав власну виробничу студію, дистриб’юторів по всій країні, велику мережу кінотеатрів та, звісно, зірок кіно першої величини. Останні, а також режисери та інші кінематографісти укладали довготривалі контракти зі студіями, які брали їх фактично у рабство: за відмову можна було отримати великий штраф, а про подальшу кар’єру — забути. Існували й інші кінокомпанії (Columbia Pictures, Universal Pictures та United Artists), але вони мали менше можливостей, тому не могли повноцінно конкурувати з лідерами аж до скасування студійної системи у 1948 році.

 

 

Нерівність у відносинах між акторами та студіями змінилася завдяки зірці фільмів про «маленьких американців» Джеймсу Стюарту. За успіх стрічки «Вінчестер 73» (Winchester '73), де актор вперше зіграв нехарактерного для себе героя вестерна, зірки кіноіндустрії мають завдячувати зміні умов праці: надалі акторам дозволили погоджуватися на участь у ризикованих проєктах в обмін на відсоток від касових зборів. Зараз у Голлівуді це звична справа, а понад пів століття тому «ефект Стюарта» став справжнім криголамом змін.

 

 

Попри жорсткі правила, обмеження та певні расові стереотипи, які почали зникати лише у 1950—1960-х роках, епоха класичного Голлівуду подарувала велику кількість кіношедеврів, які ввійшли до золотого фонду кінематографа. Про деякі з них і піде мова далі.

 

Це сталося якось вночі (It Happened One Night, 1934)

 

У головних ролях Кларк Ґейбл та Клодет Кольбер

 

 

Попри те, що Кларк Ґейбл зіграв понад 60 ролей у кіно, його і сьогодні здебільшого пам’ятають за грою у легендарних «Віднесених вітром». Але свою найбільшу славу та неофіційне звання головної зірки MGM він здобув завдяки ролі у романтичній комедії «Це сталося якось вночі», де він зіграв разом із Клодет Кольбер.

 

Головна тема фільму — кохання розпещеної спадкоємиці та цинічного репортера, неочікувані почуття яких спалахують по дорозі до Нью-Йорка. Роль у цій стрічці принесла Кларку Гейблу єдиний у кар’єрі «Оскар». Фільм «Це сталося якось вночі» завоював статуетки у п’яти найпрестижніших номінаціях, що пізніше вдалося лише двом картинам: «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975) та «Мовчання ягнят» (1991).

 

 

Пригоди Робін Гуда (The Adventures of Robin Hood, 1938)

 

У головних ролях Еррол Флінн та Олівія де Гевіленд.

 

 

Легенду про ватажка розбійників Шервудського лісу екранізували близько двох десятків разів, однак класикою жанру називають здебільшого фільм Майкла Кертіца (того самого, який за декілька років поставить «Касабланку»). Шалену популярність фільму принесла не тільки гра акторів, які на той час були одними з головних зірок Голлівуду, а й нова технологічна система передачі кольору Technicolor — навіть через 90 років кінострічка справляє неабияке враження.

 

 

«Чарівник країни Оз» (The Wizard of Oz, 1939)

 

У головних ролях Джуді Гарленд, Френк Морган та Рей Болджер.

 

 

Робота Віктора Флемінга вважається одним із найкращих фільмів в історії Голлівуду та ще одним прикладом успішного застосування Technicolor.

 

Зйомки дитячого музичного фільму на основі роману американського письменника Лаймена Френка Баума були неймовірно складними: режисери неодноразово змінювалися, а новаторські для того часу спецефекти, грим та костюми обійшлися MGM загалом у майже $2 млн, що було вражаючою сумою для США 1930-х років. Попри всі труднощі, екранізація стала надзвичайно успішною — 6 номінацій на «Оскар» та Молодіжна нагорода для Джуді Ґарленд. За даними Бібліотеки Конгресу США, «Чарівник країни Оз» є найбільш переглянутим фільмом в історії кіно.

 

 

 

«Віднесені вітром» (Gone with the Wind, 1939)

 

У головних ролях: Вів'єн Лі, Кларк Гейбл, Леслі Говард, Олівія де Гевіленд, Томас Мітчелл та Гетті Мак-Денієл.

 

 

У всій своїй красі провідні технології американського кіно проявили себе при створенні «Віднесених вітром» — першого кольорового фільму, який отримав «Оскар».

 

Екранна історія розгортається під час Громадянської війни у США. Головною дійовою особою стала Скарлетт О'Хара — донька плантатора з Джорджії, яка палко покохала «світського лева» Ретта Батлера. Фільм приніс компанії Metro-Goldwyn-Mayer 8 «Оскарів», світову славу Вів'єн Лі та ще дужче зміцнив позиції на кіноолімпі тодішніх зірок — Кларка Гейбла та Леслі Говарда.

 

Не обійшлося і без справжнього прориву: Гетті Мак-Денієл, яка зіграла роль Маммі, стала першою афроамериканкою, що здобула премію «Оскар». Акторка роками стикалася з проявами расизму (наприклад, під час церемонії вручення нагороди адміністрація готелю заборонила їй сідати поруч із «білими»), однак саме її успіх став поштовхом до боротьби з расовою дискримінацією у США, причому не лише в кіно.

 

«Віднесені вітром» і через 85 років залишаються найкасовішою стрічкою в історії — $3,7 млрд за останніми підрахунками (з урахуванням інфляції)

 

 

Філадельфійська історія (The Philadelphia Story, 1940)

 

У головних ролях Кетрін Гепберн, Кері Ґрант та Джеймс Стюарт.

 

 

Сценарій фільму побудований на пригодах доньки багатіїв (Гепберн), яка після кількох невдалих спроб намагається нарешті впорядкувати власне життя. Позаду — розірваний шлюб із дизайнером яхт (Ґрант), попереду — нове весілля з успішним керівником вугільної компанії. Безпосередньо на святі зустрінуться колишні чоловік і дружина, а журналіст відомої «жовтої» газети (Стюарт) разом із фотографинею мають зробити все, щоб здобути сенсацію для свіжого номера.

 

Успіх цієї комедії зумовлений передусім вдалим поєднанням на екрані трьох зірок американського кінематографа 1930–1940-х років: Гепберн, Ґрант та Стюарт знялися у фільмі вже у статусі великих акторів, і «Філадельфійська історія» лише підтвердила їхній високий рівень.

 

За роль у цій стрічці Джеймс Стюарт отримав єдиний у своїй кар’єрі «ігровий» «Оскар». У 1999 році Американський інститут кіномистецтва визнав зірок «Філадельфійської історії» (Гепберн, Ґранта та Стюарта) одними з найвизначніших акторів в історії американського кіно за останні 100 років.

 

 

 

Великий диктатор (The Great Dictator, 1940)

 

У головних ролях Чарлі Чаплін, Полетт Ґоддар, Джек Оукі та Реджіналд Гардінер.

 

 

Видатний комік Чарлі Чаплін у 1940 році створив шедевр політичної сатири на одного з найбільших злочинців та вбивць в історії людства. «Великий диктатор» — це не просто фільм, а справжній кінопротест проти нацизму та Адольфа Гітлера.

 

Історія чесного єврея-цирульника, який завдяки збігу обставин змінює долю цілої диктаторської країни, мала всі шанси не вийти на екрани. Кінокомпанії боялися реакції німців, з якими США на момент створення фільму ще зберігали мирні відносини. Проте Чаплін не зупинився: він не міг вибачити Гітлеру схожості зі своїм екранним героєм Бродягою. Оскільки Чаплін був повністю незалежним від великих студій, це розв’язувало йому руки для втілення власної фантазії.

 

У підсумку стрічка стала одним із найвідоміших антивоєнних фільмів, який варто подивитися хоча б заради сцени фінального виступу цирульника під виглядом диктатора. Сказані ним слова залишаються актуальними навіть через 80 років після виходу фільму.

 

 

Мальтійський сокіл (The Maltese Falcon, 1941)

 

У головних ролях Гамфрі Богарт, Мері Астор, Гледіс Джордж та Пітер Лорре.

 

 

Жанру «нуар», що з’явився в Голлівуді у 1940–1950-х роках, вдалося надзвичайно влучно перенести на кіноекрани настрої американського суспільства, у якому після початку Другої світової війни переважали песимізм та недовіра. Однією з найкращих кінострічок цього жанру став «Мальтійський сокіл», де одну зі своїх найвідоміших ролей зіграв Гамфрі Боґарт. Його герой — приватний детектив, який протистоїть злочинцям у боротьбі за таємничу та безцінну статуетку.

 

Попри те що на початку 1940-х у Голлівуді часто знімали кримінальні фільми, «Мальтійський сокіл» здобув приголомшливий успіх у прокаті та був номінований на премію «Оскар» у трьох категоріях. Цікаво, що вже за рік провідні актори фільму (Боґарт, Сідні Ґрінстріт та Пітер Лорре) з’явилися в «Касабланці» — одному з найвідоміших фільмів класичного Голлівуда.

 

 

Громадянин Кейн (Citizen Kane, 1941)

 

У головних ролях Орсон Веллс, Агнес Мурхед, Дороті Комінгор та Еверет Слоун.

 

 

Молодий Орсон Веллс у розпал Другої світової війни створив неоднозначний, але по-своєму геніальний фільм.

 

Кіноісторія розповідає про Чарльза Кейна — медіамагната та мільярдера, який раптово помирає у своєму маєтку. Поки журналісти намагаються з’ясувати значення його останніх слів, глядач із кожною хвилиною все більше занурюється в минуле багатія та дізнається справжню ціну його успіху. Цікаво, що у героя був реальний прототип — один із засновників «жовтої журналістики» Вільям Герст, який за допомогою власних зв’язків намагався зробити все, щоб фільм побачило якомога менше людей. Частково йому це вдалося: стартовий прокат завершився провалом.

 

Новаторські ідеї Веллса оцінили не одразу. Сценарій «Громадянина Кейна» отримав «Оскар» у 1941 році, але справжнє визнання прийшло до стрічки лише через десятиліття, після показів у післявоєнній Європі.

 

 

Серенада сонячної долини (Sun Valley Serenade, 1941)

 

У головних ролях Джон Пейн, Соня Гені та Глен Міллер.

 

 

Події фільму розгортаються під час Другої світової війни. Музиканти оркестру намагаються зробити собі рекламу, ставши опікунами дитини з охопленої війною Європи, натомість до них приїздить молода норвежка, яка повністю змінює їхні плани.

 

Найпам’ятніше у фільмі — це музика одного з найвідоміших джазових колективів, оркестру Гленна Міллера, учасники якого виконують свої головні хіти («Moonlight Serenade», «In the Mood», «Chattanooga Choo Choo»). Також слід відзначити участь у стрічці єдиної триразової олімпійської чемпіонки (1928, 1932, 1936) у жіночому одиночному катанні Соні Гені, яка разом із Джоном Пейном складає головний дует кінокартини.

 

 

Бути чи не бути (To Be Or Not To Be, 1942)

 

У головних ролях Керол Ломбард,  Джек Бенні та Роберт Стек.

 

 

Керол Ломбард зараз згадують здебільшого через її другого чоловіка — зірку «Віднесених вітром» Кларка Гейбла, хоча у 1940-х роках вона була однією з головних постатей Голлівуду. Якби не раптова загибель у 33 роки (під час туру зі збору коштів на військові потреби літак із Ломбард та її матір’ю врізався у гору), акторка ексцентричних комедій здобула б, напевно, не один «Оскар».

 

Останньою роботою зірки стала антивоєнна комедія «Бути чи не бути», події якої розгортаються в Польщі, окупованій німецькими військами. Актори місцевого театру репетирують антигітлерівську п’єсу у Варшаві, яку згодом нацистська влада забороняє, проте театральна трупа продовжує власну боротьбу проти загарбників.

 

Попри майстерну режисуру та гру акторів, фільм Ернста Любіча спочатку не оцінили — режисера звинувачували у перекручуванні фактів та легковажному ставленні до реалій окупованої Польщі. Лише через десятиліття «Бути чи не бути» визнали однією з найкращих антифашистських кінокартин.

 

У 1983 році Алан Джонсон зняв ремейк фільму з такою ж назвою.

 

 

Касабланка (Casablanca, 1942)

 

У головних ролях: Гамфрі Богарт, Інгрід Бергман, Пол Генрейд, Клод Рейнс, Пітер Лорре та Конрад Фейдт.

 

 

Історія американського кіно знає випадки, коли не оцінені глядачами та критиками одразу після прем’єри стрічки з роками, наче вино, «дозрівали» й здобували неймовірну популярність. Подібний шлях пройшла історія власника кафе в Касабланці Ріка, який перетворюється з цинічного підприємця на патріота, що поставив усе, зокрема й кохання всього життя, на вівтар боротьби з нацизмом.

 

Режисер угорського походження Майкл Кертіс у розпал Другої світової війни створив фільм-історію, яка могла статися ледь не в будь-якій частині світу. Мільйони людей змінювали країни, намагаючись утекти від полум’я війни, тому стрічка мала стати черговим «конвеєрним» твором Голлівуду, хоча перші результати прокату й були обнадійливими.

 

Але сталося диво — фільм витримав випробування часом. Насамперед завдяки акторському складу, причому це стосується не лише зірок першої величини — Гамфрі Боґарта та Інґрід Берґман, а й другорядних героїв, яких зіграли Пол Генрейд, Клод Рейнс, Дулі Вілсон, Пітер Лорре, С. З. Сакалл та природжений «фахівець» із ролей нацистів Конрад Фейдт. Увесь цей «ансамбль» створив шедевр, який залишається актуальним і в наш час.

 

 

Це дивовижне життя (It's a Wonderful Life, 1946)

 

У головний ролях Джеймс Стюарт, Донна Рід, Генрі Треверс та Лайонел Беррімор.

 

 

 

Френк Капра зняв фільм з унікальною долею: свого часу він розорив його продюсерську компанію Liberty Films, а за кілька десятиліть став стрічкою, без якої неможливо уявити Різдво у США.

 

Джеймс Стюарт, який лише за рік до зйомок повернувся з фронтів Другої світової війни, зіграв простого американця, що ставить інтереси рідних вище за власні. Напередодні Різдва він опиняється у величезних боргах і намагається накласти на себе руки, але в останню мить «янгол другого класу» (Генрі Треверс) рятує його. Надалі герой проходить крізь випробування, які допомагають йому усвідомити справжню цінність життя.

 

Попри початковий касовий провал, через 30 років картина здобула шалену популярність — нині «Це дивовижне життя» є традиційним різдвяним фільмом у США. Секрет успіху криється як у гармонійній грі акторів, так і в музиці, яку написав спеціально для стрічки уродженець Кременчука Дмитро Тьомкін — володар премій «Оскар» та «Золотий глобус».

 

 

Все про Єву (All About Eve, 1950)

 

У головних ролях Бетт Девіс та Енн Бакстер.

 

 

Джозеф Манкевич екранізував оповідання «Мудрість Єви» американської акторки та письменниці Мері Орр. Зірка Бродвею (Бетт Девіс) старіє, але намагається залишатися у професії, беручи в помічниці молоду шанувальницю (Енн Бакстер). Однак та має власні амбіції та мрії, що йдуть врозріз із усім, чим дорожить уже немолода зірка.

 

Фільм увійшов до історії як одна з лише трьох кінострічок, що отримали 14 (!) номінацій на «Оскар» (цей рекорд згодом повторили тільки «Титанік» та «Ла-Ла Ленд», і лише цьогорічні «Грішники» випередили їх із 16 номінаціями). У підсумку картина завоювала 6 статуеток.

 

 

«Вінчестер 73» (Winchester '73, 1950)

 

У головних ролях Джеймс Стюарт, Стівен Макнеллі та Шеллі Вінтерс.

 

 

Інколи начебто «прохідний» фільм назавжди змінює цілу індустрію. У 1950-х роках такою стрічкою став «Вінчестер '73» — вестерн із Джеймсом Стюартом, що започаткував кардинальні зміни в Голлівуді.

 

Головна тема фільму — унікальна гвинтівка Winchester Model 1873, яка протягом сюжету переходить із рук у руки: від бандитів до шерифа. Зрештою вона дістається Ліну Мак-Адаму (Джеймс Стюарт), який став переможцем спеціальних змагань. Однак зброю викрадають, що стає для головного героя початком справжніх випробувань.

 

 

Попри те що «Вінчестер '73» став одним із найкращих вестернів в історії Голлівуду, у його успіх спочатку ніхто не вірив. Фільм запустили у виробництво лише завдяки наполегливості Стюарта: актор відмовився від фіксованої зарплати (традиційної для того часу) в обмін на відсоток від касових зборів, а також сам підібрав режисера та частину акторського складу. Фінал цієї історії виявився тріумфальним: стрічка мала величезний успіх у прокаті, що стало несподіванкою для кіномагнатів, а сам актор на роки вперед здобув фінансову незалежність. Ба більше, після цього зірки першої величини почали частіше погоджуватися на участь у ризикованих проєктах в обмін на частку від прибутку, сподіваючись повторити успіх Стюарта.

 

 

Африканська королева (The African Queen, 1951)

 

У головних ролях Гамфрі Боґарт та Кетрін Гепберн.

 

 

Гамфрі Боґарта, якого Американський інститут кіномистецтва у 1999 році визнав найкращим американським актором століття, знають за багатьма яскравими ролями, проте саме «Африканська королева» принесла йому єдиний у кар’єрі «Оскар».

 

Історія розгортається в Африці за часів Першої світової війни. Місіонерка Роуз Сеєр, яку зіграла Кетрін Гепберн (єдина в історії чотириразова володарка «Оскара»), разом із капітаном невеликого пароплава Чарлі Олнатом (Боґарт) вирушають небезпечними річками, щоб атакувати німецький військовий корабель. Попри смертельні загрози, між героями спалахують справжні почуття.

 

Фільм вирізняється насамперед натурними зйомками, що було рідкістю для Голлівуду 1950-х років. Актори та знімальна група потерпали від тропічних хвороб і спартанських умов життя на африканському континенті, але результат перевершив очікування продюсерів: «Африканська королева» донині стабільно входить до рейтингів найкращих американських фільмів в історії.

 

 

«Трамвай «Бажання» (A Streetcar Named Desire, 1951)

 

У головний ролях Вів'єн Лі та Марлон Брандо.

 

 

Основні події фільму розгортаються в передмісті Нового Орлеана. Зневірена, але все ще приваблива колишня вчителька (Вів’єн Лі) приїздить до своєї сестри, щоб спробувати хоч щось змінити у власному житті. Натомість вона отримує новий емоційний струс, причиною якого стає брутальний чоловік сестри (Марлон Брандо), який має зовсім інші погляди на світ. До того ж назовні починають виходити неприємні сторінки з минулого жінки…

 

Фільм мав шалений успіх у глядачів, а Марлон Брандо став новим кумиром молоді. Вів’єн Лі за свою роль отримала «Оскар», однак, як це часто буває в кінематографі, занадто глибоке перевтілення мало свої наслідки: акторка, яка страждала на біполярний розлад, згодом в одному з інтерв’ю зізналася, що саме роль Бланш Дюбуа підштовхнула її до межі безумства.

 

 

Співаючи під дощем (Singin' in the Rain, 1952)

 

У головних ролях  Джин Келлі, Деббі Рейнольдс та Дональд О'Коннор.

 

 

Цей фільм є справжньою енциклопедією переходу від німого до звукового кіно, а також однією з найкращих варіацій традиційного американського мюзиклу. На екрані ми бачимо ситуацію, що часто траплялася в 1920-х: зіркова пара німого кіно (їх грають Келлі та Рейнольдс) в одну мить стає нікому не потрібною, адже звук у Голлівуді стрімко набирав оберти. Герої намагаються віднайти свій шлях, знімаючись у першому для себе звуковому фільмі.

 

У «Співаючи під дощем» представлені найкращі музичні номери епохи найбільшого розквіту Metro-Goldwyn-Mayer, серед яких і легендарна композиція «Singin’ in the Rain», що донині залишається надзвичайно популярною у США.

 

 

Римські канікули (Roman Holiday, 1953)

 

У головних ролях Грегорі Пек, Одрі Гепберн, Едді Альберт та Гартлі Павер.

 

 

У середині 1950-х років Європа продовжувала відбудовуватися після руйнувань Другої світової війни. Люди, які потерпали від нацизму, потребували світлого та доброго кіно. Однією з таких стрічок стала романтична комедія Вільяма Вайлера про пригоди принцеси, якій набридло одноманітне життя в королівстві. Під час візиту до Рима вона втекла з палацу, аби вперше відчути себе вільною.

 

Незважаючи на, здавалося б, дещо наївний сюжет, фільм здобув широке визнання глядачів та критиків. Перша велика роль Одрі Гепберн стала для неї тріумфальною — вона була визнана найкращою акторкою 1954 року. Зі свого боку Ґреґорі Пек, який зіграв журналіста, зміцнив свої позиції в топі найкращих акторів США, а Вайлер укотре підтвердив реноме одного з видатних режисерів Голлівуду.

 

Та ніхто достеменно не знає, якою була б доля стрічки, якби її вихід магічно не збігся з реальною романтичною історією в британській королівській родині: принцеса Маргарет закрутила роман із розлученим льотчиком ВПС, що ще дужче підігріло інтерес до кіно.

 

 

Вікно у двір (Rear Window, 1954)

 

У головних ролях Джеймс Стюарт та Грейс Келлі.

 

 

Однією з найкращих робіт «короля трилера та детективу» Альфреда Гічкока небезпідставно вважається екранізація твору Корнелла Вулріча «Мабуть, це було вбивство» з провідними зірками Голлівуду 1950-х років.

 

Джеймс Стюарт грає фотографа, прикутого до візка через травму ноги. Кожен день він проводить біля вікна своєї квартири, спостерігаючи за життям мешканців сусіднього будинку. Його наречена (Грейс Келлі) час від часу приходить у гості, і разом герої ненароком стають свідками вбивства, у реальність якого спочатку ніхто не вірить.

 

Донині «Вікно у двір» вважається одним із найвидатніших класичних фільмів світового кінематографа.

 

 

Світле Різдво (White Christmas, 1954)

 

У головних ролях Бінг Кросбі, Денні Кейс, Розмарі Клуні та Віра-Елен.

 

 

У західному світі головним святом року є Різдво, а у США жодне його святкування вже понад 70 років не обходиться без романтичної музичної комедії Майкла Кертіса.

 

Історія двох бойових побратимів, які разом із сестрами-співачками вирушають на допомогу своєму колишньому командиру, стала найприбутковішим фільмом у США 1954 року. Це поєднання не лише чудової акторської гри, а й музики Ірвінга Берліна, яка стала навіть популярнішою за саму кінострічку. Наприклад, композиція «White Christmas» у виконанні Бінга Кросбі визнана однією з найуспішніших пісень минулого століття — було продано понад 50 млн копій.

 

 

Бунтар без причини (Rebel Without a Cause, 1955)

 

У головних ролях Джеймс Дин та Наталі Вуд.

 

 

В історії світового кіно час від часу народжувалися зірки, сяйво яких на небосхилі було коротким, але незабутнім. Однією з них став Джеймс Дін — ікона 1950-х, який уособлював розчарування та бунтарство американської молоді, чиї погляди часто не розуміли власні батьки. До своєї трагічної загибелі в ДТП молодий актор устиг зіграти лише у восьми фільмах (з них тільки у трьох — у головних ролях), але й понині Діна вважають одним із найкращих акторів Голлівуду.

 

Найвідомішою роботою Діна стала роль у стрічці «Бунтарь без причини». Це погляд на американську післявоєнну молодь, яка намагається самоствердитися попри внутрішні проблеми. Тут можна побачити і конфлікт поколінь, і самотність, і вуличну злочинність, і пошук ідентичності та справжніх цінностей. Але найголовніше — це гра молодих акторів (Діна та Вуд), які стали віддзеркаленням цілого покоління американців.

 

 

Війна і мир (War and Peace, 1956)

 

У головних ролях Одрі Гепберн, Генрі Фонда та Мел Феррер.

 

 

Раніше на теренах країн колишнього СРСР часто показували трисерійну екранізацію твору Лева Толстого, тому могло скластися враження, що це був єдиний у своєму роді кіноепос про події часів Наполеонівських війн. Однак реальність геть інша: у Голлівуді за 12 років до «оскароносної» версії Бондарчука вийшов фільм, який щонайменше за рівнем акторської гри нічим не поступався радянському.

 

У головних ролях знялися тогочасні зірки першої величини — Одрі Гепберн та Генрі Фонда. Проте «Війна і мир» не здобула значного успіху в глядачів США та Європи, попри виграш «Золотого глобуса».

 

 

Забавне личко (Funny Face, 1957)

 

У головних ролях Одрі Хепберн та Фред Астер.

 

 

Фред Астер назавжди залишився в історії кінематографа як один із засновників музичного кіно: саме з нього розпочався злет танцювального жанру в Голлівуді. За свою кар’єру він знявся у понад півсотні стрічок, у переважній більшості яких виконував віртуозні танцювальні номери.

 

«Король танцю» зіграв фотографа модного журналу, якому наказали знайти нове яскраве обличчя для свіжого номера. У книжковій крамниці він помічає молоду продавчиню (Одрі Гепберн), яка, на його думку, має стати новим еталоном краси. Разом вони вирушають на зйомки до Парижа — міста кохання.

 

Попри новаторські візуальні рішення та чудову гру акторів, фільм спочатку не надто тепло прийняли глядачі (окупитися він зміг лише з другої спроби). Проте критики були іншої думки: стрічка отримала чотири номінації на «Оскар» та була представлена в основній програмі Каннського кінофестивалю.

 

 

У джазі тільки дівчата (Some Like it Hot, 1959)

 

У головних ролях  Мерилін Монро, Тоні Кертіс та Джек Леммон.

 

 

Підбір акторів, які могли б стати гармонійним ансамблем, — завдання не з легких, але тільки не для Біллі Вайлдера. Легендарний кінорежисер завжди мав дивовижне чуття на акторський склад. Одним із таких точних «влучань» став кастинг фільму «У джазі тільки дівчата».

 

Взагалі-то продюсери прагнули залучити зірок першої величини, але, на щастя, їм це з різних причин не вдалося. Двох музикантів із Чикаго, які в часи «сухого закону» випадково стали свідками розбірок мафії та намагалися врятуватися від неї, у підсумку зіграли Тоні Кертіс та Джек Леммон — тоді ще молоді актори, які лише шукали своє місце під сонцем Голлівуду. Зі свого боку Мерилін Монро на той момент переживала кризу: через постійні капризи та складний характер вона майже два роки залишалася без роботи.

 

Блискуча гра як головних акторів, так і майстрів другого плану (особливо «мафіозі» Джорджа Рафта та «мільйонера» Джо Е. Брауна) принесла стрічці шалений успіх. Сьогодні «У джазі тільки дівчата» справедливо називають найкращою комедією в історії американського кіно.

 

 

Бен-Гур (Ben Hur, 1959)

 

У головних ролях Чарлтон Гестон, Стівен Бойд, Марта Скотт та Кеті О'Доннелл.

 

 

За сюжетом Юда Бен-Гур (Чарлтон Гестон) намагається відновити справедливість та честь своєї родини після того, як його несправедливо звинуватили в нападі на римського намісника. Історія героя тісно переплітається з життям та смертю Ісуса Христа.

 

Вільям Вайлер наприкінці 1950-х років узявся за екранізацію історичного роману Льюїса Воллеса «Бен-Гур: розповідь про Христа». Сама книга натякала на масштабність майбутньої постановки — тут не можна було обмежитися лише кількома героями, які б утримували увагу глядачів. Аби повністю розкрити твір, знадобилися сотні статистів та колосальні кошти.

 

Попри незвично велику тривалість (212 хвилин) та шалений бюджет (15 млн доларів, що дорівнює близько 160 млн із поправкою на інфляцію), «Бен-Гур» став тріумфатором. Завдяки масштабності батальних сцен (лише масовка налічувала понад 50 тисяч осіб!) та неймовірним зйомкам, його визнали одним із найкращих фільмів в історії світового кіно. Його рекордні 11 «Оскарів» на сьогодні зуміли повторити лише дві стрічки: «Титанік» та «Володар перснів: Повернення короля».

 

 

Психо (Psycho, 1960)

 

У головних ролях Ентоні Перкінс, Джанет Лі, Віра Майлз та Мартін Болсам.

 

 

Початок фільму розповідає про наївну секретарку Меріон, яка обікрала свого боса й намагається почати нове життя. Вона зупиняється на ночівлю в мотелі, де її невдовзі жорстоко вбивають. Далі сюжет розгортається навколо власника закладу на ім’я Норман Бейтс, який потерпає від роздвоєння особистості і, як з’ясовується, є серійним убивцею.

 

Майстер трилерів Альфред Гічкок за своє життя створив чимало стрічок, що ввійшли до історії кінематографа. «Психо» — одна з найкращих робіт великого режисера, яка тримає глядача в напрузі від першої до останньої хвилини. Цікаво, що навіть більше за саму картину відома культова сцена вбивства в душі, яка стала класикою кіно.

 

 

Квартира (The Apartment, 1960)

 

У головних ролях Джек Леммон, Ширлі Маклейн та Фред Макмюррей.

 

 

Простий офісний бухгалтер здає власну квартиру в центрі міста своєму керівництву, яке вночі може спокійно відпочити там у компанії коханок. Натомість самому чоловікові пообіцяли просування кар’єрними сходинками. Так триває доти, доки в життя самотнього героя несподівано входить молода ліфтерка, з якою намагається закрутити роман головний бос компанії.

 

Екранний дует Джека Леммона та Ширлі Маклейн, які вже мали статус зірок першої величини, став однією з головних подій у кіно 1960-х років. «Квартира» була представлена на премію «Оскар» у десяти номінаціях і здобула перемогу у п’яти з них, зокрема в категорії «Найкращий фільм». Цікаво, що у 2017 році видання The Independent назвало «Квартиру» найкращим різдвяним фільмом усіх часів.

 

 

«Вестсайдська історія» (West Side Story, 1961)

 

У головних ролях Наталі Вуд та Річард Беймер.

 

 

Десять «Оскарів» при одинадцяти номінаціях — якщо коротко, саме такий шалений успіх мала екранізація однойменного бродвейського мюзиклу Джерома Роббінса та Роберта Вайза. В основу сюжету лягла історія Ромео та Джульєтти, яку перенесли на вулиці Нью-Йорка 1950-х років. Головні персонажі — Марія (Наталі Вуд) та Тоні (Річард Беймер), який належить до одного з ворожих вуличних угруповань.

 

Сьогодні «Вестсайдська історія» вважається одним із найкращих кіномюзиклів в історії Голлівуду.

 

 

Сніданок у Тіффані (Breakfast at Tiffany's, 1961)

 

У головних ролях Одрі Гепберн, Джордж Пеппард, Мартін Болсам та Міккі Руні.

 

 

Історія Голлівуду знає випадки, коли один фільм змінював не лише кар’єри акторів, а й цілі модні тенденції. Ексцентрична Голлі Ґолайтлі у виконанні Одрі Гепберн стала законодавицею стилю для цілих поколінь.

 

Попри те що на екрані образ актриси видається щирим та легким, сама Гепберн вважала цю роль однією з найскладніших у своїй кар’єрі.

 

Загалом «Сніданок у Тіффані» — це кінококтейль із легковажності (героїня Гепберн), надії на кар’єрний злет (герой Пеппарда) та проникливої музики Генрі Манчіні. Є й четвертий інгредієнт, без якого стрічку неможливо уявити, — це вбрання від Givenchy.

Фільм здобув два «Оскари» (за найкращий саундтрек та легендарну пісню «Moon River», яку у стрічці виконала сама Гепберн). А для Джорджа Пеппарда роль у «Сніданку у Тіффані» стала фактично найвідомішою за все життя.

 

 

Шарада (Charade, 1963)

 

У головних ролях Одрі Гепберн, Кері Грант та Волтер Меттау.

 

 

Якщо темного вечора виникне бажання подивитися кримінальну комедію, безсумнівно, варто обрати «Шараду» Стенлі Донена з Кері Грантом та Одрі Гепберн у головних ролях. Сюжет розгортається навколо нещасливої у шлюбі Реджі, яка саме збирається подати на розлучення. Однак через низку надзвичайних подій жінка стає вдовою і втрачає всі заощадження, натомість зустрічає таємничого незнайомця, до якого в неї значно більше запитань, ніж відповідей.

 

Увесь фільм тримається не лише на дуеті Гранта (це одна з останніх його ролей у кіно) та Гепберн. На високому рівні грають і актори другого плану (Джеймс Коберн, Джордж Кеннеді та Волтер Меттау), які додають стрічці своєрідного кримінального шарму. Саме цей акторський ансамбль допоміг картині стати однією з найкращих у році, що цілковито підтверджують премія BAFTA та номінація на «Оскар».

 

 

Мері Поппінс (Mary Poppins, 1964)

 

У головний ролях Джулі Ендрюс, Дік Ван Дайк, Девід Томлінсон, Глініс Джонс, Карен Дотріс та Меттью Гарбер.

 

 

Лише самому Волту Діснею було відомо, скільки зусиль йому коштувало отримання дозволу на екранізацію твору Памели Треверс. Протистояння між мультиплікатором та письменницею тривало майже 20 років. Навіть на знімальному майданчику ніхто не міг із точністю спрогнозувати, чи вдасться завершити картину про пригоди няні Мері Поппінс, адже авторка книги була незадоволена практично всім, зокрема й грою акторів. Дісней вклав у цей фільм усю душу, не нехтуючи жодною дрібницею. Наприклад, щоб епізодичну роль пташниці зіграла його улюблена акторка Джейн Дарвелл, яка на той час була тяжкохворою, він особисто відвідував її в будинку для літніх людей та надсилав за нею власний лімузин. А композицію «Feed the Birds» він вважав однією зі своїх найулюбленіших пісень.

 

Зрештою результат перевершив очікування Діснея: обіцянка, яку він дав своїм донькам ще в їхньому дитинстві, втілилася в шедевр світового кіно. Дуету Джулі Ендрюс (чия дебютна роль принесла їй «Оскар», «Золотий глобус» та BAFTA) і Діка Ван Дайка разом з іншими акторами, а також музиці братів Шерманів вдалося створити на екрані справжнє диво, що й через 60 років не втрачає магії казки.

 

У 2018 році вийшло продовження («Мері Поппінс повертається» з Емілі Блант у головній ролі), де Дік Ван Дайк та Карен Дотріс (яка в оригіналі зіграла маленьку Джейн Бенкс) знову з’явилися на екрані. Ще раніше вийшла стрічка «Порятунок містера Бенкса» — кінорозповідь про непрості взаємини між Діснеєм та Треверс (їх зіграли Том Генкс та Емма Томпсон) під час підготовки до зйомок 1964 року.

 

 

Лоуренс Аравійський (Lawrence of Arabia, 1962)

 

У головних ролях: Пітер ОʼТул, Омар Шариф та Алекс Гиннесс.

 

 

Англійський актор Пітер О’Тул за свою піввікову кар’єру в кіно зіграв безліч різнопланових ролей, однак його все одно асоціюють переважно з одним героєм, який і зробив його всесвітньо відомим. Ідеться про Лоуренса Аравійського — постать Арабського повстання початку ХХ століття, що стало початком народження арабського світу в тому вигляді, у якому ми знаємо його сьогодні.

 

Саме тому цей фільм насамперед оцінять ті, хто цікавиться історією Близького Сходу. Він є своєрідною енциклопедією періоду, коли на континенті почали з’являтися нові арабські держави.

 

Епічна сага, знята Девідом Ліном, миттєво перетворила Омара Шарифа та Пітера О’Тула на зірок світового кіно. А Стівен Спілберг в одному зі своїх інтерв’ю назвав «Лоуренса Аравійського» одним зі своїх найулюбленіших фільмів.

 

 

Вбити пересмішника (To Kill a Mockingbird, 1962)

 

У головних ролях Грегорі Пек, Мері Бедгем та Філліп Елфорд.

 

 

Старий Голлівуд умів реагувати на настрої американського суспільства: час від часу виходили стрічки, що характеризували ціле десятиліття в історії країни. У 1962 році в кінотеатрах з’явився фільм «Убити пересмішника» — картина, що ознаменувала початок тектонічних змін у США, де саме розгорталася боротьба проти соціальної нерівності та расової дискримінації. Це була екранізація однойменного роману Гарпер Лі — лауреатки Пулітцерівської премії.

 

Ґреґорі Пек зіграв адвоката Аттікуса Фінча, який, попри втрату дружини, самостійне виховання дітей та шалений тиск суспільства, не зрадив власних принципів. Він захищав у суді присяжних темношкірого Тома Робінсона, якого несправедливо звинуватили у зґвалтуванні білої дівчини.

 

Стрічка «Убити пересмішника» отримала вісім номінацій на премію «Оскар», три з яких стали переможними. Пек здобув нагороду за найкращу чоловічу роль (єдину в його кар’єрі), а ще двома статуетками були відзначені робота художників-постановників та адаптований сценарій.

 

 

Великі перегони (The Great Race, 1965)

 

У головний ролях Джек Леммон, Тоні Кертіс, Наталі Вуд та Пітер Фальк.

 

 

Ще на зорі появи автомобільної техніки на початку ХХ століття світ захопила тема масштабних міжнародних перегонів. Найвідоміші з них проходили за маршрутом Нью-Йорк — Париж ще до світових воєн (у 1908 році). Саме ця подія через пів століття надихнула режисера Блейка Едвардса на створення масштабного комедійного фільму в романтичному стилі.

 

На перший погляд стандартна та дещо задовга (двосерійна стрічка тривалістю 163 хвилини) кіноісторія завдячує успіхом насамперед влучному поєднанню зірок. Джек Леммон та Пітер Фальк грають підступного професора та його помічника, які намагаються перемогти тандем безстрашного красеня та журналістки у виконанні Тоні Кертіса та Наталі Вуд.

 

Попри значний хронометраж, фільм дивиться на одному подиху. Причому не лише завдяки акторам та декораціям, а й музиці Генрі Манчіні, яка принесла йому номінацію на «Золотий глобус». Не варто забувати й про безліч пам’ятних ситуацій, що асоціюються саме з цією картиною, найвідомішою з яких є легендарна баталія тортами.

 

 

Хороший, поганий, злий (The Good, the Bad and the Ugly, 1966)

 

У головних ролях Клінт Іствуд, Лі Ван Кліф та Елай Воллак.

 

 

Якщо ви не бачили цього фільму, то, впевнений, хоч раз чули музичну тему до нього, написану Енніо Морріконе. Вона є головною візитівкою італійського маестро й однією з найбільш упізнаваних мелодій в історії світового кінематографа.

 

Стрічка «Хороший, поганий, злий» стала завершальною частиною так званої «доларової трилогії» Серджо Леоне. Фільм повторив долю картини «Це прекрасне життя»: спочатку критики його не оцінили, проте з часом він лише набув цінності. Сьогодні його вважають одним із найкращих вестернів усіх часів.

 

У центрі сюжету — троє мисливців за удачею, які дізналися про зникле золото конфедератів під час Громадянської війни в США. Це одна з найкращих ролей Клінта Іствуда (попри його непрості взаємини з режисером). Не менш блискуче зіграли його екранні противники: Лі Ван Кліф («Найкращий із поганих», як написали на його надгробку) та Елай Воллак. А фінальна сцена їхнього тристороннього протистояння на цвинтарі стала однією з найлегендарніших в історії кіно.

 

 

Як викрасти мільйон (How to Steal a Million, 1966)

 

У головних ролях  Одрі Хепберн, Пітер О'Тул та Г'ю Гріффіт.

 

 

Якщо ви фанат легких ексцентричних комедій, то обов’язково подивіться цю стрічку Вільяма Вайлера — одну з найкращих комедій 1960-х років. Поціновувач мистецтва Шарль Бонне (Г’ю Гріффіт) створює першокласні копії відомих картин, про що до певного часу не здогадується навіть його донька Ніколь (Одрі Гепберн). Спокійне життя родини переривається, коли в будинку з’являється таємничий незнайомець (Пітер О’Тул), який намагається з’ясувати правду.

 

Неймовірні пригоди героїв на тлі історичних місць Парижа роблять цей фільм чудовим вибором для приємного вечора.

 

 

Це лише невелика добірка стрічок, що увійшли до скарбниці американського кінематографа доби «золотої ери Голлівуду». Також на особливу увагу заслуговують фільми за участю Роберта Мітчема, Берта Ланкастера, Ріти Гейворт, Кірка Дугласа (батька Майкла Дугласа), Лоуренса Олів’є, Джона Вейна, Марлен Дітріх, Грети Гарбо, Джеймса Кегні, Ґері Купера та багатьох інших легендарних акторів. Попри те що виробництво картин було поставлене на конвеєр, цей період став неповторним часом у розвитку кіно, який назавжди залишиться в історії як епоха класичного Голлівуду.

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua

 

фото - скрини з відео, WB, Getty, IMDb, ШІ.