Захисник "Ворскли": "Хочеться, щоб футбол в Україні піднявся на європейський рівень"

Деталі

Понеділок, 25 січня 2016, 19:41

Євген Ткачук відверто поговорив з журналістом про власну кар'єру, а також розповів історії з життя.

 

 

24-річний захисник вперше зіграв у складі "зелено-білих" у тепер уже далекому 2010 році, однак з тих пір його вже важко представити у якійсь іншій команді.

Незважаючи на насичений графік підготовки своєї команди до другої частини чемпіонату України, гравець знайшов трохи вільного часу та розповів про зустріч з легендою футболу, відпочинок у далекій країні, а також пригоди з власного футбольного життя.

 

 

У Джеррарда немає понтів

 

 

Взимку я відпочивав достатньо стандартно, як для футболіста. У перші дні грудня зібрав речі та разом з дівчиною полетів на 10 днів у Дубаї. Мені там дуже сподобалося. Чому? Можна відвідати якусь екзотичну чи європейську країну, все буде чудово, але десь на 5-6 день тобі буде набридати одноманітність відпочинку. У Дубаї все по-іншому, тому що тут гармонійно поєднується відпочинок на пляжі з ідеальною температурою (+25-27С). Дивишся на море, а позаду тебе неймовірні хмарочоси. Це вражає!

Після повернення в Україну відправився у Запоріжжя, де проживають батьки та друзі, бо сам родом з цього міста. Зустрівся з дитячими одноклубниками, з якими випускався зі школи "Металургу". Це Сергій Кривцов, Сергій Сидорчук, Максим Коваль (його, на жаль, не було на зустрічі), а також багато інших хлопців, які зараз не грають на високому рівні, але є моїми хорошими друзями.

 

Завдяки твоїй сторінці у Instagram стало відомо, що на відпочинку у Дубаї тобі вдалося зробити спільне фото з  легендарним екс-півзахисником "Ліверпуля" та збірної Англії Стівеном Джеррардом. Як тобі це вдалося?

 

Є готелі «першої лінії» і «другої лінії». На перший погляд, «друга лінія» виглядає не так престижно, але це все умовно, тому що  ці готелі  (у такому й мешкав Джеррард) можуть бути навіть кращими за перші. Плюс - ти можеш спокійно ходити на пляж, який знаходиться на "першій лінії".

 

 

До речі, саме на цьому пляжі я зустрів Сергія Сидорчука, який розповів, що бачив Джераррда просто на пляжі, але засоромився взяти автограф у свого кумира дитинства.

 

І ось в один з днів я поставив ціль перед собою - доки не побачу Джераррда не піду з пляжу.

Одного дня ближче до 17-ї години він прийшов на пляж та зупинився десь за 5 метрів від мене. Не було якогось рушника на шезлонзі, тому він відправив родину відпочивати, а сам чекав, доки персонал йому його принесе. Насправді біля мене у ту мить стояла не зірка, а звичайна людина без жодного пафосу та понтів.

Через декілька днів я помітив, що він відпочивав вже не біля басейну, а поряд з пляжем. Ми тоді були з дівчиною та батьками, і вони мене таки вмовили взяти у нього автограф або сфотографуватися. І ось я спіймав момент, коли він не відпочивав та не грався з дітьми, підійшов та зробив спільне фото.

 

 

Досі не можу зрозуміти, чому не пройшли "Жиліну"

 

 

Як можеш охарактеризувати першу частину чемпіонату України для "Ворскли"?

 

Важко його одним словом охарактеризувати, тому що команда пройшла великий шлях весною, коли отримали право стартувати у кваліфікації Ліги Європи. Як на мене, у нас був хороший шанс пройти не надто сильну команду. До того ж у "Жиліни" грали хлопці молодші за нас.

 

Ми добре розуміли, що у разі програшу нас просто можуть не зрозуміти. На жаль, все так й вийшло. У першій зустрічі щось пішло не так. Також не слід забувати, що суддя був хорватом, сильно допомагав суперникам. У перші 15 хвилин, коли гру не транслювали, ми не могли перейти навіть лінію власного штрафного. Нас притиснули штрафними ударами, і лише завдяки високим захисникам та Стасу (Богушу) не пропустили. Важкий поєдинок загалом вийшов, але його результат я б не назвав катастрофічним, тому що у нас попереду була ще друга гра.

 

У матчі-відповіді ми повністю заслужили на прохід до наступного раунду, а те, що сталося - фатальний збіг обставин. Суперник забиває на останніх секундах...Таке трапляється з гравцем, напевно, один раз за кар'єру.

Так, я тоді забив м'яч. І що з того? У нас команда, кожний приносить користь. Все було в наших руках, контролювали хід протистояння.

Не пам'ятаю, щоб "Жиліна" створювала по-справжньому небезпечні моменти біля наших воріт. Добре пам'ятаю, як Дмитро Непогодов зіткнувся з Армендом Даллку, отримав важку травму, але дограв з нею до кінця. У нього була надірвана селезінка, під час матчу лікарі не змогли діагностувати ушкодження, але слід віддати йому належне за те, що він таки дограв. До нього взагалі не має бути жодних претензій.

 

Цей результат нас трішки надломив, хоча через два дні у матчі з "Шахтарем" ми здобули нічию, хоча й вийшли на гру без емоцій та сил. Я сам тоді не міг пізнати себе, багато помилявся.

У осінній частині хлопці повністю викладалися у кожному матчі. Я не бачив, щоб на тренуваннях хтось щось говорив чи жалівся, що може невчасно щось отримує. Ми грали, як могли.

Якщо цей склад "Ворскли" порівнювати з минулими, то він є кращим за останні 5-6 років, хоча нам не вистачає таких людей, як Денис Дедечко та Йован Маркоскі, які надавали нашій команді більше конструктивних дій на полі.

 

Луганська "Зоря" зараз на третьому місці...Ми не гірші за них. Їм, можливо, допомагає певна вдача, чого інколи нам не вистачає. Я дивився їхні матчі, у них цікавіший малюнок гри за наш, але траплялися ігри, коли їм просто вдавалося забити на один м'яч більше за суперника. Також є "супер вдалі" матчі з "Дніпром", який ніяк не може їх обіграти. Я дивлюся на все це та посміхаюся. З друзями інколи можуть навіть посперечатися на їхню перемогу (сміється).

 

Чемпіонат України розпочався для "Ворскли" з 9-матчевої безпрограшної серії...

 

Важко назвати причину такої гри. Так, є певне налаштування на матч, але ми виходимо на кожну гру з метою здобути максимальний результат. Спорт - це така річ, що сьогодні ти, начебто, виконуєш на тренуваннях все правильно, але може нічого не виходить у самій грі чи навпаки.

Ми стартували з 5-и нічиїх, фахівці оцінювали це по-різному: деякі називали це хорошим результатом, а інші - "незрозуміло, що це було". Але далі пішли вже перемоги...

 

Матчі з "Жиліною" показали, що з нами все добре, але вдача була не на нашому боці. З іншими клубами грали рівно без великих провалів.

 

А як же 0:4 від "Динамо"?

 

У кожного клубу, навіть суперстабільного, бувають провальні матчі, після яких гравці "перезавантажуються", роблять висновки, збираються силами та рухаються далі.

Не слід забувати, що ми програли саме "Динамо", а не запорізькому "Металургу", наприклад.  Кияни мають статус клубу - учасника Ліги Чемпіонів, знаходяться у хорошій формі. З приходом Сергій Реброва їхня гра стала якіснішою, це підтверджується результатом. Якщо говорити об'єктивно, то рахунок по грі мав бути 0:2. 0:4 - це занадто...

Був також провал з "Волинню" (1:2), коли ми допускали помилки у обороні, а гри з нашого боку як такої не було. Взагалі поразки відіграють більшу роль, ніж перемога.

 

Що Василь Сачко сказав команді у роздягальні після матчу-відповіді з "Жиліною"?

 

-  Сказав, що молодці, бо віддали всі сили для того, щоб пройти далі. І все. Ми добре усвідомлювали той факт, що зробили все від себе залежне, аби не просто перемогти, а й виступати далі у Лізі Європи. Я досі не можу зрозуміти, що тоді сталося.

 

 

Молодих гравців слід награвати

 

 

У твоїй футбольній кар'єрі одна з перших ігор у складі "Ворскли" була особливою : домашнє протистояння з німецьким "Ганновером" у груповому етапі Ліги Європи. Пам'ятаєш його?

 

Тоді я неймовірно хвилювався, не мав шанс на провал. Я добре усвідомлював той факт, що зараз я граю проти німців, а ще рік тому пішов з "Шахтаря-3" та не мав команди.

Грав тоді скуто. На собі відчув, що це таке протистояти команді, яка грає як єдиний механізм, а її гравці можуть якісно перевтілити твої помилки на свої небезпечні моменти. Мені здається, що молодим гравцям слід більше надавати шансів грати у матчах подібного рівня.

 

В Україні тренери гравцям до 25 років говорять, що "ти молодий, ще встигнеш", що можна назвати певним відлунням часів Радянського Союзу. У Європі вже у 21-22 роки ти повноцінний футболіст, граєш на чемпіонатах світу та Європи, отримуєш "Золоті м'ячі" тощо.

 

У матчі з "Ганновером" мені дали шанс, який я можливо і не на 100%, але реалізував.

 

У тому році "Ворскла" вперше в історії взяла участь у груповому турнірі Ліги Європи. Як можеш охарактеризувати той період?

 

Навіть участь у груповому етапі - це перемога, яку можна порівняти з виграшем Кубка. Було б чудово, якби ми повторили цей успіх наступного сезону, ми б виглядали навіть краще.

 

Тоді ми всі отримували досвід, особливо ті футболісти, які ніколи не грали у єврокубках. В Україні ми добре знаємо можливості суперників, а коли виходиш на матчі з, наприклад, льєжським "Стандардом", то відчуваєш, що нічого про їхніх гравців не знаєш.

 

Отримували неймовірні навантаження у тих матчах, але хлопчиками для биття не були. Навіть у домашній грі проти "Ганновера", коли ми пропустили дурні м'ячі, мали хороші моменти, щоб зрівняти рахунок (особливо у другому таймі). Якби ми тоді перемогли 3:2, то ніхто б напевно не сказав, що такий результат - випадковість.

Далі у Бельгії при повній територіальній перевазі суперників ми зіграли 0:0, хоча вони створили біля наших воріт не так вже й багато моментів. Загалом наші суперники по групі мали більше досвіду, але з ними можна було грати. Якби наступного року потрапили у таку ж групу, то, вважаю, можливо зайняли 2 місце.

Я не про що не жалкую, тому той період дав нам багато: ми літали різними країнами, бачили світ та атмосферу європейських стадіонів, чого не вистачає в Україні. Приємно було бачити, коли у Німеччині весь стадіон встав після фінального свистка та оплесками проводжав не тільки свою команду, а й нас.

 

 

Павлов дав мені дорогу у футбол

 

 Тобі вдалося пограти при 4 тренерах у "Ворсклі" - Павлові, Євтушенку, Свистуні та Сачку. Чим можна їх якось порівняти?

 

Важко судити за тренерами, тому що у кожного з них свої думки, принципи та підхід до тренувального процесу. Можливо щось не подобалося, але я професіонал, тому на полі маю виконувати все те, що говорить тренер. Так, при комусь мені більше подобалося грати, а при комусь ні, але я не хотів би когось ображати чи виділяти. Я до всіх фахівців, яких ви назвали, відношуся з повагою.

 

Микола Павлов дав мені дорогу у футбол. У мене ніколи не було проблем з вагою, але траплялися ситуації, коли я його не слухав , і він міг створювати певний психологічний тиск, що було нелегко терпіти. Тепер ті, хто на мене намагається підвищувати тон, веселять мене (сміється).

 

Євтушенко у команді був короткий час. Він не такий жорсткий, як Павлов, більше намагався внести своїх тактичних напрацювань у команду, але щось пішло не так, і ми погано стартували у чемпіонаті. Можливою причиною цього стало пом'якшення навантажень, зникла жорсткість Павлова. Але тут не можна говорити, що хтось поганий, а хтось ні.

 

Під керівництвом Сергія Свистуна "Ворскла" несподівано перемогла "Динамо". Здавалося, початок хороший і далі будуть хороші результати, але...

 

Він тривалий час працював у системі команди, керуючи дублем, але до керма основи став не на початку сезону, а у середині. Працювати при таких умовах складно, також з клубу пішли деякі гравці основи, що відчутно послабило команду.

Тоді почало грати більше молоді, Артем Громов та я почали отримувати більше ігрового часу. Було багато помилок, через що втрачали необов'язкові очки.

 

І ось прийшов Василь Сачко. Яка різниця між ним та одним з його "вчителів" - Миколою Павловим?

 

- Між ними велика різниця у тренерському підході. У Павлова більше робився акцент на фізичній підготовці гравців та психології, як то перед грою з "Ганновером". Тоді він одним ударом кулака по столу налаштував нас так, наче ми зараз всіх будемо рвати. Інколи це спрацьовувало, інколи - ні, але при Павлові команда все одно показувала стабільний результат.

 

Що ж стосується Сачка, то він трішки інший. При ньому ми вже у перший сезон досить добре відіграли. Прийшов результат, стали більше перемагати. Чим він відрізняється від Павлова? Напевно, немає тієї жорсткості, але у той же час не можна сказати, що він нас не контролює, і ми багато чого собі дозволяємо. Також слідкує за вагою, вказує на наші помилки на полі. Загалом акцент зміщений більше до тактики, прохає більше працювати з м'ячем.

 

 

Через запізнення ледве не відправився до дублю

 

 

За що ти отримав найбільший штраф у команді?

 

Розпочалося все з того, що одного разу я запізнився на тренування. Це був день, коли приїхав на базу Олег Бабаєв (царство йому небесне), аби представити команді Сергій Свистуна у якості головного тренера. Тоді мене трішки підставив одноклубник, який мав забрати мене на власному авто.

На першому поверсі бази зазвичай досить багатолюдно, але тоді було тихо. Директор бази, побачивши нас, показав рукою догори зі словами: "Швидко біжіть на другий поверх". Ми піднялися, і я зрозумів, що тут серйозне зібрання: стоїть Олег Мейданович та з дуже строгим виглядом запитав у нас, чому запізнилися.

Як тільки Сергій Володимирович (Свистун) став тренером, нас оштрафували. Точну суму вже не пам'ятаю, здається 100-200 доларів. 

 

Все б, можливо, більш-менш швидко залагодилося, якби я вже через 2 дні не примудрився знову запізнитися на тренування, причому все з тим же одноклубником! Тоді ми на залізничному переїзді, який знаходиться перед базою, застрягли. Було так соромно, що не передати словами.

Після цього нас до себе викликав тренер і просто поставив перед фактом, що якщо ще раз таке повториться - ми відправимося до дублю. Звісно, нас оштрафували, але тепер же на 500 доларів. До речі, саме після цих інцидентів я собі придбав автомобіль.

 

Це найбільший штраф. Проблем з вагою я ніколи не мав, але міг заплатити за неспортивну поведінку на полі, що, наприклад, вважається розмовою із суддею.

 

В середині минулого року у ЗМІ з'явилася інформація, що ти міг змінити клуб. Навіть була конкретика - нідерландський "Твенте", молдовський "Шериф", російська "Кубань"...

 

Так, мій колишній агент проводив переговори з командами, які ви назвали, та іншими. Але я з цією людиною вже не співпрацюю, тому сказати конкретніше стосовно зацікавленості у моїй персоні з боку інших клубів нічого не можу. З впевненістю можу лише сказати, що клуб тоді отримав кілька пропозицій щодо мене, з яких одне - точно з "Шерифу", від якого я особисто відмовився. Що ж стосується "Твенте" та "Кубані", то від них офіційних пропозицій не надходило.

 

 

У виші зрозумів, що навчання - не моє

 

 

Якби ти не був футболістом, то ким би хотів стати?

 

Напевно щось би було пов'язано з музикою. Подобається більше творча робота. Після школи я пішов на економічний факультет Запорізького КПУ. Я нічого за навчання не платив, тому що грав за їхню студентську команду. Непогано вчився, але відчував, що це не моє. Я не хотів бути клерком та сидіти у офісі, а прагнув грати.

 

Тоді вистачало людей, які говорили, що у мене у футболі нічого не вийде, але завжди наперекір всьому я досягаю свого. Потрапив у "Шахтар-3", де увага приділялася місцевим гравцям, тому я не грав там багато. У травні 2010 року я приїхав на перегляд у дубль "Ворскли".

 

Не жалкуєш, що обрав саме Полтаву?

 

Ні, тому що я ж не знаю, якою би тоді була моя доля. А може б я взагалі на вулиці опинився?! Саме у Полтаві я зустрів друзів, хороших людей та футболістів. Тут я орієнтуюся краще, ніж у своєму рідному Запоріжжі.

У той же час я не впевнений, що надалі хотів би мешкати саме у Полтаві. Більше схиляюся до Києва, який знаходиться ближче до європейського світу. Хоча і тут є протилежний бік - це великий мурашник, у якому можна легко заблукати.

 

І на останок...

 

Мені б хотілося, щоб футбол в нас піднявся на справжній європейський рівень, навіть, незважаючи на всі ті проблеми, які у нас були та є зараз.

Україна зараз знаходиться на 8-му місці у рейтингу UEFA. Але на якому місці ми були, якби наші чиновники приймали правильні рішення, тренери більше навчалися закордоном, а гравці самоудосконалювалися? Тоді  чемпіонат був би кращим, вболівальників більше приходили на гру.

 

Я фанів насправді добре розумію, тому що за останні півроку взагалі не дивився матчі нашого чемпіонату. Окрім деяких матчів він мені практично нецікавий.

Важко грати, якщо стадіон, який розрахований на 20 тисяч, виглядає порожнім. Не вийдеш та не зіграєш нормально так, якби стадіон був повністю заповнений. Під час матчу із "Жиліною" прийшло багато людей, чого давно не було. Це моє! Я відчуваю себе як риба у воді під час такого.

 

Хочеться, щоб наш футбол отримав хороших людей, особливо на самій горі, які приймали б радикальні міри для викорінення договірних матчів та ставок. Це все, на жаль, є, і всі про це знають. Питання - чи будуть з цим щось робити чи ні? Ми через все це вже опустилися на рівень 10-річної давнини.

Але все ж такий футбол - це гра, тому я хочу побажати, щоб вона була на другому місці, а на першому був мир. Хочеться, щоб смерті людей та війна на сході припинилися. Це найголовніше! 

 

Ігор Пердута: Оштрафували єдиний раз за бутси.

Арменд Даллку: Моя перша футбольна зарплата складала 500 євро.

70-річний полтавський «гуру» фотографії отримав особливий подарунок та розповів про своє життя.

 

Олег ДУБИНА,

спеціально для ВПолтаві.info.