Як виглядає місце загибелі Михайла Кирпоноса (ФОТО)

Деталі

Понеділок, 09 липня 2018, 18:03

В урочищі Шумейкове Лохвицького району Полтавської області 20 вересня 1941 року практично повністю припинив існування Південно-Західний фронт.

 

 

Після закінчення невдалої оборони військ Червоної Армії Києва, під час якої вона втратила 700 тисяч вбитих та полонених, фронт рушив на схід.

 

 

20 вересня 1941 року зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ї армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці (Лохвицький район, Полтавська область). Німецькі танки та піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. У рукопашній сутичці брали участь всі — від солдата до командувача фронтом.

 

 

«…О 10 годині ранку з боку Лохвиці німці відкрили по гаю сильний мінометний вогонь. Одночасно до яру вийшло до 20 автомашин з автоматниками під прикриттям 10 - 12 танків. Вони щільним кільцем оточили яр, ведучи по ньому вогонь. В гаю відразу з'явилося багато убитих і поранених. У цій обстановці Військовий рада прийняла рішення: контратакою і рукопашною сутичкою зробити пролом, вирватися з кільця оточення і піти з яру. Генерали з гвинтівками, гранатами та пляшками з горючою сумішшю разом з усіма йшли в атаку. Але сили були нерівні. Під нищівним вогнем німців кілька разів доводилося відходити назад до яру. Таких атак було три або чотири.

Під час однієї з них генерал-полковник М. П. Кирпонос був поранений у ліву ногу - йому перебило гомілкову кістку нижче коліна. Його довелося відтягнути в яр.

 

 

 …близько 7 години вечора біля джерела поблизу щілини, на краю якої сидів М.П.Кирпонос, приблизно в 3 - 4 метрах від нього розірвалася ворожа міна. Михайло Петрович схопився за голову і впав на груди. Один осколок пробив каску з лівого боку голови, другий вдарив в груди близько лівої кишені кітеля. Рани виявилися смертельними. Через 1 - 1,5 хвилини він помер.

Щоб німці не змогли впізнати труп і встановити факт загибелі командувача фронтом, ми з майором Гненим зняли з Михайла Петровича драпову шинель, порізали її та спалили, зрізали з кітеля петлиці з відзнаками, зняли зірку Героя Радянського Союзу № 91, вийняли з кишені документи, гребінець, хустку, листи, а труп поховали в канаві на дні яру. Могилу копали я, майор Гненний і три офіцери з охорони тов. Бурмістенка в його присутності. Точніше це була не могила, а поглиблена невелика ямка, яка перебувала зліва від стежки, що веде по дну яру», - розповів після війни (дослужився до звання підполковник – прим. автора) старший політрук В.С.Жадовский.

 

 

Бій продовжувався 5 годин. У непритомному стані був узятий у полон командувач 5-ї армії Потапов. Загинули Тупіков і Писаревський.

 

У 1943 році останки генерал-полковника М. П. Кирпоноса були перенесені до Києва і поховані в Ботанічному саду імені О. Фоміна. У 1957 році його прах був перенесений в створюваний Парк Вічної Слави.

 

 

У даний час на місці загибелі та першого поховання генерала Червоної Армії, яке знаходиться на території військового меморіалу урочища Шумейкове, знаходиться дерев’яний хрест та гранітна плита.

 

 

Як вони виглядаються дивіться на авторських фото.

 

 

Читайте також:

 

77 років пам’яті: як полтавці вшанували загиблих бійців Південно-Західного фронту (ФОТОРЕПОРТАЖ).

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua